Тема поета й поезії у творчості А. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова й Н. А. Некрасова
XIX століття принесло в російську літературу прекрасних поетів, таких як А. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов, Н. А. Некрасов і багатьох інших. Вірша цих творців вносять у нудне, одноманітне життя промінь світла й багато радості, вони допомагають розібратися в дуже складних проблемах дійсності.
У своїй неосяжній Творчості ці поети зачіпали багато тим, але особливо потрібно виділити проблему поета й поезії. Я хочу почати свій Твір із творчості А. С. Пушкіна, тому що він, один з перших, з’явився основоположником багатої російської літератури.
Пушкін
Ще один вірш, що став заповітом поета, – це “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…” У ньому автор підбиває підсумок творчості й уважає своєю заслугою те, що в “жорстоке століття” восславил
Творчість великого поета продовжив М. Ю. Лермонтов. У всіх його віршах відчувається важке взаєморозуміння суспільства й творця. Михайло Юрійович дуже переживав про Майбутнє своєї сучасності, що не хотіла приймати його таким, який він є. Лермонтов засуджував людей і обвинувачував їх у смерті А. С. Пушкіна. Цей конфлікт дуже яскраво відбився у вірші “смерть поета”, написаному незабаром після загибелі Олександра Сергійовича.
Повстав він проти думок світла
Один, як колись… і вбитий!
Михайло Юрійович говорить про те, що люди не цінували свого життєвого вчителя й анітрошки не прислухалися до нього, але Лермонтов вірить і знає, що є “Божий суд”, на якому всім їм доведеться розплачуватися.
В іншому вірші, названому “Пророк”, Лермонтов вторить Пушкіну, проголошуючи божественну силу поета: “З тих пор, як вічний судія мені дав всевиденье пророка…” М. Ю. Лермонтов говорить, що творець – це ангел, присланий до нас від Бога, щоб творити добро й направляти людство на щирий шлях, але автор також підкреслює, що люди зовсім не хочуть слухати його голос.
Дурень, хотів запевнити нас,
Що Бог говорить його вустами!..
И тільки Природа розуміє поета:
… І зірки слухають мене,
Променями радісно граючи.
Лермонтовский герой повністю розчарований у своєму існуванні й самотній у людському оточенні. Трагедія творця полягає в тім, що його мрії й бажання не відповідають дійсності. Не менш значний поет 19 століття Н. А. Некрасов також зачіпав у своїй творчості тему поета й поезії. Микола Олексійович трактує цю проблематику по-своєму, так, як характерно для його часу.
У роки життя Некрасова відбулося зіткнення двох літературних напрямків: “чистого мистецтва” і цивільної поезії. Прихильники “чистого мистецтва” уважали, що поезія повинна описувати природу, прекрасні ніжні почуття, а Микола Олексійович уважав, що вірші можуть бути присвячені опису жорстокої дійсності. І у своїй творчості показуючи страждання російського мужика від холоду й голоду. Всі вірші Некрасова були написані простою мовою, зрозумілою народу, а не пишномовними фразами.
Саме всі ці переживання об співвідношення “чистого мистецтва” і цивільної поезії відбилися в збірнику віршів, за назвою “Поет і громадянин”, що приніс Миколі Олексійовичу небачений літературний успіх.
Поет-Громадянин Некрасова глибоко переживає за безмовність і довготерпіння Росії, вона бореться за справедливість, намагаючись у своїх віршах показати народу його долю.
Всі ці великі поети – А. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов і Н. А. Некрасов – служили народу, намагалися переконати його в тім, що він повинен боротися за своє щастя, і щирим рупором боротьби є поет і його поезія.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)