ТЕМА ЛЮБОВІ Й ДРУЖБИ В ЛІРИКУ А. С. ПУШКІНА

Лев Толстої

Сказав про Єсеніна: “Його поезія є як би

Розкидання обома пригорщами скарбів

Його душі”. Ці слова повною мірою можна

Віднести й до пушкінської поезії. І не тільки до

Поезії – до всього життя Пушкіна. Усі, хто

Попадав у магічне коло спілкування з великим

Поетом, наділялися скарбами його душі; він

Мав величезне духовне багатство,

Яке щедро роздавав.

Коло

Теперішніх друзів Пушкіна (не випадкових

Знайомих!) надзвичайно великий і

Різноманітний. Сам поет – різнобічна,

Багатогранна

особистість, і його друзі

Являли собою людей “з особи незагальним

Вираженням”. Серед них Жуковський, Карамзин,

Баратинський, В’яземський, Гоголь. Мистецтво

З’єднало його з людьми різних поколінь:

Карамзин був старше Пушкіна на 30 років (хоча

Письменник не був близьким другом Пушкіна,

Він брав живу участь у його долі, цінуючи

Пушкінський талант), Гоголь був молодше

Пушкіна на 10 років. Але те, як Пушкін ставився

До своїх побратимів по перу, – у вищої

Ступеня дивно й чудово.

Він не вважав їх своїми суперниками, він

Захоплювався кожним чужим удалим

рядком.

Якщо у вірші була хоч крапля

Таланта – він приймав його із захватом.

Пушкін зовсім щиро порівнював свій

Поетичний дарунок з даром Кюхельбекера: “Мій

Брат рідної по музі, по долях!” А Дельвига

Він готовий поставити вище себе:

Свій дарунок,

Як життя, я витрачав без вниманья,

Ти геній

Свій виховував у тиші,

Служенье

Муз не терпить суєти;

Прекрасне

Повинне бути величаво…

В

Присвяті Дельвигу Пушкін писав:

…зітхну в

Захваті мовчазному,

Слухаючи

Звуку струн твоїх.

От ще

Свідчення того, наскільки Пушкін був

Позбавлений творчої заздрості й марнославства і як

Він умів захоплюватися успіхами інших: “Що

За принадність ця Эда! Оригінальності

Оповідання наші критики не зрозуміють. Але яке

Розмаїтість! Гусар, Эда й сам поет, усякий

Говорить по-своєму. А опис лифляндской

Природи! а ранок після першої ночі! а сцена з

Батьком!” – чудо! – так оцінював поет

Твір Баратинського.

Ці ж

Дружні почуття виявляються в листі

Плетньову із приводу альманаху “Північні

Квіти”: “Я дав у них Моцарта й трохи

Дріб’язків. Жуковський дає казку. Пиши

Баратинському, він надішле скарби”.

Пушкін сам

Любив “впиватися гармонією своєї або чужий”,

Головне – насолодитися прекрасними

Утворами, йому було не важливо, кому вони

Належать. Пушкінська дивна

Распахнутость назустріч родинним йому

Душам, щиросердечна щедрість, скромність видні

И в оцінці поезії Жуковського:

Його віршів

Чарівна насолода

Пройде

Століть заздру далечінь,

И, внемля їм,

Зітхне про славу младость,

Утішиться

Безмовний сум

И жвава

Замислена радість.

Пушкін був

Бунтарем, тому що був генієм. Прийнято

Уважати, що декабристи вплинули на поета, в

Їх він запозичив ідеї про волю,

Рівності, братерстві. Але не тільки розмови

Друзів-Декабристів, але й читання книг, і

Власні міркування, філософський пошук

Сформували світогляд Пушкіна. Пушкіна

Був самостійним мислителем. Він, як

Поет, як геній, як особистість, немов

Магнітом притягав до себе людей. Він дружив

Із Чаадаєвим – зовсім дивним

Людиною, що видається філософом. “Ти був

Цілителем моїх щиросердечних сил”, – скаже про

Ньому Пушкін. Між ними була дружба розуму й

Почуттів: два цікавих один одному чоловік,

Два мислителі, дві стихії зіштовхувалися

Між собою, сперечалися, збагачувалися

Інтелектуально.

Пушкін

Прекрасно почував у людях і поетичний

Талант, і розум. Після зустрічі з Пестелем він

Записав у своєму Щоденнику, що це умнейший

Людина, якого він тільки бачив. Поет оцінив

Значення Пестеля в декабристському русі:

На кермо

Склонясь, наш кормщик розумний

У молчанье

Правил важкий челн.

В “Арионе”

Пушкін привселюдно заявив про своє місце “на

Челне”, про свою дружбу з декабристами: “А я

– безтурботної віри полн – плавцям я співав…” Він

Пом’янув їх у вірші “19 жовтня 1827”:

“Бог допомогти вам, друзі мої…” Поет робив

Усе, що міг, щоб допомогти декабристам в

Посиланню. Безупинно нагадував про їх

Миколі I. А

Зустріч із засудженим Кюхельбекером біля

Боровичів, коли Пушкін кричав і загрожував

Фельдфебелеві, що напише цареві, якщо той не

Дасть йому попрощатися із другом і дати йому на

Дорогу грошей! Потім Пушкін намагався

Надрукувати вірші Кюхельбекера… Із самої

Надійною оказією – із дружинами декабристів –

Полетіли в Сибір до “злочинців”

Жагучі й теплі послання Пушкіна. Там

Прочитав адресоване йому вірш

Іван Іванович Пущин.

Мій перший

Друг, мій друг безцінний!

Молю святе

Провиденье:

Так голос

Мій душі твоєї

Дарует те

Же утешенье,

Так опромінить

Він заточенье

Променем

Ліцейських ясних днів!

Пущин і

Пушкін. Вони були зовсім різними – лід і

Пломінь, але дружба їх була прекрасною:

Щирий, безкорисливий, вогненний Пушкін і

Кристально чистий Пущин. “Той, хто любить

Пущина, той вуж неодмінно сам рідкий

Людина” – так сказав про нього Рилєєв. Пущин

Відмовився від закордонного паспорта й

Можливості зникнути після поразки декабристського повстання. Це людина,

Перешедший із гвардії в Московський

Надвірний суд, для того щоб втілювати в

Життя ідеї декабристів. Він організував на

Каторзі артіль – грошову скарбницю в допомогу

Нужденним товаришам. Провівши в Сибіру

Тридцять один рік, він вернувся після

Амністії в Росію, нітрохи не змінивши своїм

Принципам. От що таке Пущин, от що

Таке “позитивно прекрасна людина” в

Числі найближчих друзів Дельвига,

Кюхельбекера, Глинки. Бєлінський писав: “Є

Завжди що те особливо шляхетне, лагідне,

Ніжне, запашне й граціозне у всякому

Почутті Пушкіна. Щодо цього, читаючи його

Утвору, можна чудовим образом

Виховати в собі людини”. Цю епічну

Норму втілювали в собі й люди, що оточували

Поета. Пущин не побоявся відвідати засланця

Поета в Михайлівськім, а коли Пушкіна вбили,

Написав: “Якщо

Би я був на місці Дантеса, те фатальна куля

Зустріла б мої груди: я б знайшов засіб

Зберегти поета-товариша, надбання Росії”.

Коли в 1820

Року Пушкіну загрожувала небезпека посилання в

Сибір або в Соловки, Кюхельбекер устав на

Захист друга – привселюдно виступив із читанням

Віршів, у яких царські погрози назвав

Шипеньем змії. Кюхельбекера врятував Дельвиг:

Віддав йому своє місце при багатому вельможі,

Уезжавшем за границю. Прикладів

Самовідданої дружби й взаимовыручки

Можна привести безліч. Ліцейське

Братерство стало легендою:

Друзі мої,

Прекрасний наш сполучник!

Він як душу

Нероздільний і вічний…

Пушкінські

Вірші до ліцейських річниць виявляють Iсобой

Зразок теперішнього культу дружби, вірності

Своєї молодості. Сам поет глибоко переживав

Розлуку із друзями: “Сумний я – із мною

Друга ні”. І він співчуває тому, хто буде

Коли-небудь один, “у пустелі, зустрічати їх

Свято…”. Про те, яке місце займають

Друзі в серце поета, дуже точно

Свідчать рядки:

И в життя

Цей мені буде утешенье:

Мій

Скромний дарунок і счастие друзів.

Але не

Менше місце в його серці й віршах

Займає любов до жінки. Поет затверджує:

“Любов одна – веселощі життя хладной”. І

Зараз неважливо, яким адресатам присвячені

Рядка чистого полум’я, а важливо те, як

Говорить поет про жінку: “божественна”, “твої

Небесні риси”. Це обожнювання образа

Улюбленої з особою силою звучить в

Урочистому сонеті:

Здійснилися

Мої бажання,

Творець Тебе

Мені ниспослал, тебе, моя Мадонна,

Найчистішої

Принадності найчистіший зразок.

Любов

Становить основу душі поета – “і серце

Любить тому, що не любити воно не може”. І

Ми дотепер захоплюємося пушкінськими

Шедеврами, гімнами любові, будь те

Наповнене щастям зустрічі з

Улюбленої послання до Керн або

Зворушливе ніжне прощання “Я вас любив:

Любов ще, бути може…”. “Ви знаєте,

Друзі, можу ль на Красу дивитися без

Умиленья, без боязкої ніжності й таємного>

Волненья” – так поет сказав про причину

Виникнення свого почуття. Його лірикові

Називають енциклопедією любові й почуттів.

Пушкінська пристрасть передається кожному

Читачеві – “Улюблена – жах! Коли любить

Поет, закохується бог неприкаяний” (Пастернак).

Читаючи вірші

Пушкіна, ми дійсно почуваємо

Відбиті в них “скарбу його душі”,

Почуваємо красу цих скарбів.