Тема долі у творчості М. Ю. Лермонтова
1. Роман “Герой нашого часу”. 2. Доля як рушійна сила сюжету в “Пісні про купця Калашникова”. 3. Доля поета в суспільстві. Тема долі як життєвого шляху особистості так чи інакше звучить у добутках переважної більшості письменників. Однак нерідко в літературі зустрічається й трохи інше розуміння долі, долі, приречення, за межі якого людина навряд чи здатна вирватися Саме так розуміли долю древні.
Незважаючи на це, їхні вірування й подання займали й займають розуми майстрів і мислителів пізніших епох. Мотив долі, що з’являє в різних
Однак навіть боги не мають сил були скасувати те, що призначено долею. Втім, герої Лермонтова сперечаються лише про те, чи визначене час смерті людини. Уже древні допускали можливість того, що людина здатна сам розпорядитися своїм життям: в “енеиде” Вергілія Дидона, покинута Енеєм, кінчає життя самогубством, однак відповідно до приречення долі, цариці Карфагена покладалося прожити довше. В “Фаталісті” герої Лермонтова доходять висновку, що приречення існує – пістолет був заряджений, і все-таки поручик Вулич залишився живий У той же час “дивний відбиток неминучої долі”, що почудился Печорину у вираженні особи Вулича, і справді виявляється провісником трагічного й безглуздого кінця офіцера від руки п’яного козака.
Сама назва цієї глави роману пов’язане з ідеєю долі, долі: фаталіст – це людин, що вірить, що події життя визначені заздалегідь. Але, крім проблеми існування долі, Лермонтов торкається теми протистояння людини й долі. Міркуючи про приречення, Печорин думає, що “щира насолода” “зустрічає душу у всякій боротьбі з людьми або судьбою…”. Звичайно, саме бажання зазнати такої насолоди штовхнуло його “подібно Вуличу”, “випробувати долю”. Долі протистояли й герої міфів: але різниця між ними й героями Лермонтова полягає в тім, що міфічні герої нерідко знали, що їх чекає, але проте йшли назустріч долі Що ж стосується Вулича й Печорина, те їм невідомо, що їх чекає.
“Роби, що повинне, буде, що призначено” – така позицію древніх героїв. У романі Лермонтова ситуація принципово інша: герої вступають у свого роду гру з невідомістю, але не тому, що це необхідно, а заради гострих відчуттів. І все-таки мотив долі, що тяжіє над людиною, владно звучить в “Фаталісті”: “… Видно, уже так у нього на роді було написано!
” Мотив долі незримо присутня й у поемі Лермонтова “Пісня про купця Калашникова”. Серця печені – не залити вином, Думу чорну – не запригощати! – Фаталістично зітхає опричник Кирибеевич, щополюбив чужу дружину.
Але ж він цілком міг би підшукати собі багату й знатну наречену – навряд чи найшлися б батьки, які відмовилися б видати дочка за царського улюбленця. Жив би собі на втіху з молодою дружиною, користувався царськими милостями й горя не знав! І Степан Парамонович зі своєї Аленой Дмитревной міг би жити “довго й щасливо” – так, знати, доля…
І голівонька безталанна В крові на плаху покатилася. Явний натяк на долю, що у народній поезії нерідко назвали “талан”. “Безталанна голівонька” – немов Степанові Парамоновичу, як міфічному героєві, заздалегідь був вирішений сумний кінець. Втім, і в його супротивника доля теж виявилася незавидною. І прекрасна Алена Дмитревна, вірна дружина, на яку заглядаються чоловіки – їй доля теж випала сумна: На білому світлі я сиротинушка: Рідний панотець вуж у сирій землі, Поруч із ним лежить моя матінка, А мій старший брат, сам ти відаєш, На чужий сторонушке пропав без звістки, А менший мій брат – дитя мале, Дитя мале, нерозумне…
Зла доля віднімає в неї й чоловіка, єдино-, го заступника. Однак потрібно відзначити, що в поемі звучить не тільки мотив долі, але й тема вільного вибору людини. Нехай Кирибеевич проти волі полюбив Алену Дмитревну, але він по своїй волі намагається домогтися її взаємності, що суперечить законам Бога й людей.
І Алена Дмитревна по своїй волі вибирає вірність чоловікові. Рішення Степана Парамоновича зустрітися з Кирибеевичем у кулачному бої – теж його власне рішення. Вільної волею або знехотя Ти вбив на смерть мово кращого слугу, Мово кращого бійця Кирибеевича? – Грізно вопрошает розгніваний цар, і Калашников чесно відповідає: “Я вбив його вільної волею”. І розправа над своїм супротивником, і щирість купця перед царем, у руках якого перебуває його життя, – це вільний вибір Калашникова.
Але, з іншого боку, чи не так вільний вибір лермонтовских героїв? У давньогрецьких міфах у героїв завжди існує вибір, але вони неминуче треба по визначеному шляху. Кожний вибирає у відповідності зі своїми переконаннями, характером, системою цінностей. Високі моральні ідеали Калашникова тріумфують над його “безталанням”: закінчивши земний шлях, воно живе в пам’яті народу. Калашников сміло зустрів погляд долі, свято вірячи в те, що він надходить, як повинне: “Чому бути призначено, те й збудеться; Постою за правду до останнього!
” Загинув поет! – невільник честі – Долі свершился вирок! – Хіба не вгадується певна подібність мотивів? І знову доля…
Автор наочно показує, що доля ця є справою рук людей, що оточують особистість, виняткову по своїх даруваннях. Але звідки береться настільки несправедливе відношення до таланта? Заздрість пересічних людей, їхня зловтіха побачивши нещасть генія, бажання принизити його, перервати його політ, утоптати в бруд – що лежить в основі цього?
І сам цей дарунок, таємничий і фатальний – звідки він? З тих пор як вічний судія Мені дав всеведенье пророка… Лермонтов не дає однозначних трактувань, що таке доля. Та й хто вправі їх давати?
Її вічний мотив проходить крізь творчість великого російського письменника, як сумна й велична мелодія, і кожний уловлює в ній те, що співзвучно його душі
(2 votes, average: 4.00 out of 5)