Тема 37. Василь Стус – Література XX ст
IV. Література XX ст.
Тема 37. Василь Стус
Василь Семенович Стус (мав псевдонім Василь Петрик) – український поет з трагічною долею; літературознавець, перекладач. Належав до “шістдесятників” – покоління новаторів, що будило національну самосвідомість, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності.
Автор поетичних збірок “Зимові дерева”, “Свічав свічаді”, “Палімпсести”, “Веселий цвинтар”, “Дорога болю” та ін.
Ім’я Василя Стуса увійшло в історію як символ духовної незламності, протиставлення
Більшу частину свого життя (прожив 47 років) поневірявся по тюрмах і таборах за нескореність і сміливі демократичні погляди.
“Поезія В. Стуса – наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу” (Ю. Шевельов).
Особливості творчості:
–
– поезія інтенсивного типу (через вимушені негативні обставини життя), присутність “само собою наповнення” (авторське); обмеженість і повторюваність тематичного матеріалу компенсуються великою експресивністю;
– тематика творів – здебільшого медитативні роздуми над тим, як /живе і мусить жити людина, невгасима любов до Україні, протест проти переслідувань, утисків всього українського;
– вияв екзистенціальних мотивів (осмислюються глибинні основи людського буття, причини його трагічної невлаштованості та абсурдності вираження поетової несхитності й віри);
– у перших збірках (“Зимові дерева”, “Веселий цвинтар”) – осмислення болючих проблем національного розвитку, прагнення вписатися у визвольні традиції рідної культури; заперечення духовної інтелектуальної задухи, трагічне прозріння, історіософські погляди на долю України, пошук гармонії у світі, бентежний погляд на світ і на себе, поєднання шляхетних поривань душі з розчаруваннями, самовипробування й інтимність почуттів, жорстокість сьогодення, глибокі міфологічні натяки і гіркі історичні реалії; улюблений жанр – філософська чи лірична медитація (з ознаками елегії, іронічного оповідання, сатири), вірш-оповідь, ліричний образок, етюд;
– своєрідний репортаж із “цвинтаря розстріляних ілюзій” – збірка “Веселий цвинтар “;
– образ утраченої України (і в особистому ракурсі, і в національному), мотиви туги за Україною, рідною домівкою (пізні збірки);
– змалювання картин національного занепаду;
– зовнішній світ постає у філософських роздумах про людину і світ.
Образно-смислові комплекси поезії В. Стуса:
– неологізми, напівнеологізми ( в основі – архаїчні чи маловживані словоформи);
– словотворення зі “само-” (самобіль, самозамкнений); “усе” (“всепроривайся”, “усевитончуваний зойк”);
– повтор-градація, повтор-вичерпання одного або близьких за значенням слів (“ти ж тіні тінь”);
– творення слів за допомогою префіксів крайньої збільшеності чи зменшеності (з метою нагнітання) (“до найменшого піднігтя”);
– застосування кличної форми до абстрактних понять;
– застосування верлібру тощо.
Медитація (від лат. “роздум”) – поетичне міркування над проблемами життя і смерті, над сутністю людської душі. Палімпсест – старовинний рукопис, звичайно пергаментний, на якому витирали первісний текст, щоб написати на ньому новий. Верлібр (вільний вірш) – один із видів віршів, ритмічна єдність якого грунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків. Не поділяється на строфи, рядки мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. |
“Як добре те, що смерті не боюсь я”
Філософія стоїцизму (стійкості у життєвих випробуваннях), яку сповідував В. Стус, відбита у його вірші “Як добре те, що смерті не боюсь я”, зокрема у таких словах: “смерті не боюсь я”, “не питаю, чи тяжкий мій хрест”, “перед вами, судді, не клонюся”. У цьому контексті християнське уявлення про долю як хрест, котрий несе людина, знаходить своє художнє втілення. Воно співзвучне з баченням автором власної долі, з його готовністю прийняти все, що принесе життя (“не питаю, чи тяжкий мій хрест”).
А дієслівні форми “не питцю”, “не боюсь”, “не клонюся” виконують спільну функцію – заперечення страху перед смертю, випробуваннями, катами. Однак наведені вище цитати не є голою бравадою поета, адже в його душі існувала міцна національно-патріотична та морально-етична основа стоїцизму. Автор декларує впевненість, що його жертовність необхідна Україні (“в смерті з рідним краєм поріднюсь”), констатує особисту моральну чистоту (“не набрався скверни, прокльону, каяття”, “стражденне і незле обличчя”, “чесно гляну”), декларує позицію борця.
Для В. Стуса християнська ідея смерті-воскресіння до вічного життя набирає особистісного трактування як повернення після смерті до свого народу (мається на увазі здобуття місця в духовному просторі України). Складові одвічної антитези “життя – смерть” поет об’єднує в єдине поняття (“в смерті обернуся до життя”) під спільним знаменником: смерть заради вітчизни – крок до вічного життя. Тому процитована метафора включена в контекст патріотичного звучання й асоціативно пов’язується з іншим словообразом (“в смерті з рідним краєм поріднюсь”). Отже, “в смерті обернуся до життя” та “в смерті з рідним краєм поріднюсь” наближені у смисловому плані й означають: вічне життя в пам’яті народу можливе через самопожертву для нього. Така самопожертва дає право поету не тільки назвати себе сином народу, а й зіставляти свої внутрішні якості з його духовністю, яка є, на думку В. Стуса, вищим морально – етичним мірилом (“чесно гляну в чесні твої вічі”).
Загалом вірш “Як добре те, що смерті не боюсь я” цілком окреслює громадянське кредо поета-борця, дає читачу уявлення про патріотичне спрямування автора.
Ідейно-художній аналіз вірша “О земле втрачена, явися!..”
У вірші “О земле втрачена, явися” Батьківщина бачиться ліричному героєві загубленим раєм, пристановищем для тіла й духу.
Внутрішня структура поетизму “земля” розбудовується при цьому за зразком “небесної оселі”, “живої води” – міфологем, які протистоять мотиву смерті, втіленому в сполученнях “пролийся мертвому мені”, “в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди”.
Поезія починається звертанням до вітчизни, оформленим в елегійно-урочистому ключі, й насичується дієсловами у формі наказового способу: “явися”, “простелися”, “поверни”, “віддай”, “вимов”. Перші строфи нагадують молитовне прохання: ліричний герой відтворює свою землю зі зболілої душі, шукаючи духовної опори в поверненні “у дні забуті” – це джерело його сили у життєвих випробуваннях.
Батьківщина бачиться селянською країною з “безберегістю полів”, “синіми нивами”, “запахом винниць”. Колір і почуття, звук і колір, світло й тінь переливаються одне в одне: “сині ниви, в сум пойняті”, “месяжний перегук джмелів”, “райдуга голосів”. Пластичні образи створюють враження легкості, мимовільності: “спадають гуси до води”, “голубів вільготні лети”, “сонця хлюпочуться в озерах”, “світання тіні пелехаті”. Звукові образи зм’якшено, приглушено: “нашепти молільниць”, “плескіт крил”, “хлюпіт хвиль”. Так створюється враження ефемерності, майже крихкості картин, що з’явились в уяві (“у зболеному сні”: вони – напівзабуті, й щомиті можуть зникнути в уяві).
Лірична кульмінація вірша – спогад про кохану дружину, забарвлений м’якою еротикою: “жаром спечені уста”, “ти – і грішна, і свята”. Дружина – найболючіший момент у згадці ліричного героя про рідну землю. Лексичний мотив білого кольору (“лебедина”, “пшеничні руки білі”) створює враження чистоти, оповиває жіночий образ ореолом поклоніння.
Перебуваючи в системі взаємодії, художні засоби поезії формують її ідею: у розлуці з рідною землею по-справжньому розкривається її сутність, значення в житті. У важкі хвилини вона підтримує людину ілюзією перебування поряд із нею, дає сили й натхнення не зламатися, зберегти душу вразливою на красу й тепло. Земля, де народився, і є справжнім раєм для людини, що перебуває в розлуці з нею:
О, земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні
І лазурово простелися,
Пролийся мертвому мені.
(Аналіз подано за посібником
А. І. Бондаренко, О. І. Бондаренко)
Тест № 23
1. До якого покоління митців належить Василь Стус?
А “Розстріляне відродження”;
Б “шістдесятників”; .
В “сімдесятників;
Г “вісімдесятників”.
2. Для творчості Василя Стуса характерні всі мотиви, крім:
А утвердження людського “Я”, бунту особистості проти системи;
Б осмислення уроків української історії, трагічних помилок предків;
В мужнього страждання, нерозкаяності;
Г християнського смирення.
3. Вірш В. Стуса “Як добре те, що смерті не боюся” належить
А до громадянської лірики.
Б до філософської лірики.
В до пейзажної лірики.
Г до інтимної лірики.
4. Ліричною кульмінацією вірша “О земле втрачена, явися” є спогад про
А сина.
Б матір.
В дружину.
Г друга.
5. У новелі О. Гончара “За мить щастя” події відбуваються:
А у перше повоєнне літо;
Б у період воєнного лихоліття;
В через рік після війни;
Г в останні дні війни.
6. “Був, як усі, їхній друг і ось враз із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!” Що змінило Сашка Діденка?
А Звістка про перемогу у війні; зустріч із дружиною;
Б народження дитини;
В любов до Лариси;
Г вручення ордену “За відвагу”.
7. Що сказав священик, аби врятувати Ларису від самосуду?
А “Життя – чисте полум’я, ми живемо з невидимим сонцем усередині нас”;
Б “Людину роблять старою не зморшки, а відсутність мрії і надії”;
В “Хай живе полум’я життя!”;
Г “Любов перемагає все”;
Д “…хороша любов є та, яка є істинною, міцною і вічною”.
8. Укажіть найбільш влучне жанрове визначення твору Л. Костенко “Маруся Чурай”.
А Драматична поема;
Б історична драма;
В історичний роман;
Г історична пісня;
Д мелодрама.
9. Яку присвяту має новела Григора Тютюнника “Три зозулі з поклоном”?
А Цвітові яблуні;
Б Любові Всевишній;
В матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 – 1933;
Г Григорію Сковороді;
Д Тарасу Шевченку.
10. Про якого персонажа новели Григора Тютюнника “Три зозулі з поклоном” йдеться у словах: “Мене стрічає…, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи”?
А Михайла;
Б Марфу Яркову;
В Соню;
Г маму;
Д Карпа Яркового.
11. Установіть відповідність між рядками з поезій Василя Стуса і засобами образності, використаними в них.
1 “У цьому полі, синьому, як льон…”
2 “…ми ще повернемось, обов’язково повернемось, бодай – ногами вперед, але: не мертві, але: непереможені, але: безсмертні…”
3 “Украдене сонце зизить схарапудженим оком. Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа…”
4 “О земле втрачена, явися…”
5 “Весняний вечір. Молоді тумани. Неон проспектів. Туга ліхтарів”.
А симплока (поєднання анафори з епіфорою);
Б епітет, метафора, порівняння;
В епітет, порівняння;
Г риторичне звертання, епітет;
Д епітет, власне метафора.
12. Установіть відповідність між цитатами із творів Григора Тютюнника і засобами образності, ужитими в них.
1 “Спасибі, дядечку, рідненький”
2 “Сокіл був, ставний такий, смуглий…”
3 “- В сто разів кращі… милий… в тисячу!”
4 “Очі так і печуть”
А синекдоха;
Б гіпербола;
В пестливі слова;
Г епітети;
Д метафора.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)