Талант Грінченко в оповіданні “Каторжна”

Напівсирота Докія після того, як у дім увійшла зла мачуха, замкнулася в собі, перетворившись на “каторжну”. Це була реакція на відсутність щодо неї доброти й ласки, якими сама дівчинка змогла б наділити багатьох. Не знаходить розуміння Докійка і серед селянських дітей, вони теж з неї знущаються. Єдиною подругою дівчинки стає калина, до якої вона потайки приходить в особливо тяжкі хвилини: “Калинонько, – каже, – моя червоная, рідна моя матінко! Покрий мене своїм листоньком зеленим, своїми ягідками червоними! Одна ти в мене рідная,

улюбленая! – каже, а сама плаче…”

Однак жорстока мачуха позбавляє сироту єдиної подруги – на зло їй вирубує кущ, якому Докія довіряла всі свої біди й жалі. Вирубування калини – характерний фольклорний мотив. В оповіданні, як і в народних піснях, він символізує страшну ненависть.

Підрісши, як і всі дівчата, Докія чекає свого нареченого. Її долею стає шахтар Семен. Він так заполонив серце дівчини, що впізнати її було неможливо: “Ох, любила ж вона! Так любила, що всю душу віддала і назад не думала брати… Ночі тихії, зірки небеснії! Тільки ви чули й бачили. Світе мій ясний, світе мій красний”.

Однак

не судилося щастя Докії: її підло зрадив Семен. Зневажена дівчина мститься хлопцеві, але й сама гине тому, що у фатальну мить свого життя вона пройнялася вболіванням за маленьку дівчинку Саньку, яка була в палаючому будинку. “За що?” – це останнє запитання, з яким Докія помирає і яке повторює оповідач (автор). Цим він спонукає нас, читачів, замислитися над тим, чому так багато горя й сліз інколи завдають люди і чому душа не завжди відкрита щирому співчуттю.

Переслідуваний царатом, Грінченко залишався в немилості й у комуністичну добу, хоча сповідував ліві, революційні політичні погляди. Йому не простили українського патріотизму, державницької позиції, великої праці задля пробудження національної самосвідомості народу. Понад тридцять років Твори письменника були заборонені, його ім’я замовчувалося.

Нині творчий доробок митця широко вивчається в школах, його ім’ям названо вулиці й бібліотеки в містах і селах України, Київський міський педагогічний університет.

Сучасний літературознавець Анатолій Погрібний: “Титан праці – стосовно нього це не гучний епітет, а об’єктивна констатація. Грінченко умів поєднувати у своїй особі художника й політика, людину тонких естетичних почуттів і громадсько-культурного діяча, якого раз по раз полонила невідкладна для нації практична робота. Кращі здобутки великої праці Грінченка – невід’ємна частина духовного світу українського народу”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Талант Грінченко в оповіданні “Каторжна”