Борис Грінченко: псевдонім Василь Чайченко (1863-1910)

У шкільну програму знову повернуті добутки Б. Грінченко, маловідомого сучасному читачеві видатного українського письменника, перекладача, мовознавця, педагога, фольклориста й етнографа, що видається суспільного діяча. Борис Дмитрович Грінченко (псевдонім Василь Чайченко) народився 9 листопада 1863 року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумська область) у збіднілій дворянській сім’ї. Батько, відставний офіцер, досить сухо й навіть суворо ставився до дітей. Мати особливо ніжно й тепло любила свого первістка, і Борис Дмитрович проніс

через все життя світлі спогади оней.

Маленьким хлопчиком він навчився грамоті. У шість років починає писати вірші, багато читає – батько мав більшу власну бібліотеку. З одинадцяти років хлопчика віддали в училище в Харків, під час навчання в якому він довідався про добутки українських письменників. Велике враження на майбутнього письменника зробила поема И. Котляревского “Энеида”. На третьому році навчання під час канікул Б. Грінченко випадково натрапляє в батьківській скрині на “Кобзар” Т. Шевченко, прочитавши який був приголомшений. Із цього часу ця книга стала йому й керівництвом, і наставником,

і іншому. Із цього часу він зрозумів, що є більша література рідного народу. Хлопчик читає Твори Марка Вовчка, П. Кулиша, Костомарова, И. Нечуя-Левицького. Згодом у його руки попадає політична література, за знайомство з якої могли й покарати. Так воно й відбулося. В 1878 році за читання й поширення забороненої літератури Б. Грінченко заарештовують і виключають із училища без права продовжувати навчання. Після декількох місяців висновку, його відпускають під нагляд поліції. Із цього часу курне око правосуддя уважно стежить за кожним кроком Б. Грінченко. Йому було заборонено виїжджати з хутора, і лише в 1881 році дозволено відбути в Харків. Удень він працює, увечері готується до іспиту на звання народного вчителя… Зрештою, іспити здані, і майбутній письменник стає вчителем сільської школи. Всім серцем полюбив він сільських дітлахів. Навколо “убогі ниви, убогі села, убогий, обтріпаний люд”. Їм і присвятив все своє життя Б. Грінченко. “Досить боятися! За справу святе сміло ми будемо йти”, – дає собі обіцянка молодий учитель. Тяжкі умови, постійні переслідування жандармів, доноси за навчання дітей рідною мовою змушують Б. Грінченко часто міняти місця роботи. Потягнулися роки від села до села. На цих тернистих шляхах зустрічає Марію Загорнюю, що стає йому вірною дружиною, іншому, соратником, помічником… В 1894 році Грінченко, переїжджає в Чернігів, де працює вземстве.

Свої перші добутки почав друкувати, завдяки підтримці И. Франко, в 80-ті роки. Основною темою багатьох віршів і оповідань стало життя селян, робітників, інтелігенції. Художник сам створює книги для читання, перекладає з російської та іноземних мов, працює над словником української мови. Важка робота, нелегкі умови життя рано підірвали здоров’я Б. Грінченко. Він занедужав сухотою. В 1910 році поїхав на лікування в Італію, там і вмер у травні цього ж року. Тіло було перевезено в Київ і поховано на Байковому цвинтарі

Багато своїх оповідань Б. Грінченко присвятив сільським дітям, які вже маленькими випробовували голод, бідність. Шматок хліба – найбільша радість для цих дітей, головних героїв оповідань “Григорій”, “Без хліба”, “Украла”. З 1902 року Б. Грінченко живе в Києві, працює редактором у газеті “Суспільна думка” і журналі “Нова громада”. В 1904 році він виступає одним з організаторів Української радикальної партії (УРП), очолює суспільство “Просвита” (1906-1909), а також Всеукраїнський учительський сполучник. Його дружина Марія Миколаївна ввійшла в літературу як перекладач і прозаїк під псевдонімом М. Загорняя або М. Чайченко. Вона друкувалася в журналах “Зоря”, “Дзенькіт”, “Правда”, написала ряд прозаїчних добутків. Написала книги для читання “Рідне слово” і “Наша рідна мова”. Їхня дочка Настя теж була письменницею, писала ліричні вірші, байки, оповідання, перекладала добутку М. Твена. В 1908 році від важкої хвороби вмирає доня, а згодом і її син. Важке горе підірвало сили Б. Грінченко, загострилася стара хвороба, і на 47-м року обірвалося життя мужньої й чесної людини

Перші друковані добутку письменника з’явилися в 1881 році. Б. Грінченко наполегливо працює, пише вірші, оповідання, драми, рецензії й статті – історичні, мовознавчі, етнографічні, педагогічні, публіцистичні. З 1902 року він живе в Києві, очолює суспільство “Просвита”. За дорученням журналу ” Київська старовина” Б. Грінченко почав роботу зі складання українського словника, що був надрукований в 4-х томах протягом 1907-1909 років і відзначений премією ім. Костомарова Російської академії наук. Лише зі смертю прийшла до письменника слава, що рік у рік зростала. Широко друкувалися його добутки, виходили брошури про художника, його ім’я привласнювалося многим освітнім і суспільним установам, а портрети вивішувалися поруч із портретами Т. Шевченко. Але незабаром вульгарна-соціологічна критика 30-х років поступово знецінила всю творчу й просвітительську роботу Б. Грінченко, а ім’я видатного письменника надовго було вилучено із творчого процесу. “Колись піднятий на недосяжну височину,- писав О. Билецкий, – Б. Грінченко був перетворений не тільки в нікчемність, а й у нікчемність шкідливу й по суті перестав існувати як явище історії української літератури”. Творча спадщина Б. Грінченко досить велико: вірші, поеми, байки, віршовані Казки, оповідання, повісті, драми. Друкуватися Б. Грінченко почав з 80-х років. У періодичних виданнях спочатку з’явилися вірші, а потім і збірники поэзий: “Пісні Василя Чайченко” (1884), “Під сільським дахом” (1886), “Під хмарним небом” (1893), “Пісні й Думи ” (1895), “Хвилини” (1903) і ін. Поезія Б. Грінченко високо оцінена И. Франко, Лесею Українкою, А. Кримським. Вони дають об’єктивну оцінку поетичної спадщини письменника, указують на сильні й слабкі сторони його листа. Висхідна еволюція у світогляді самого письменника простежується в поетичних добутках раннього й більше пізнього періодів

Б. Грінченко сам був великим педагогом і тому вмів глибоко проникати в дитячу душу, показати й мотивувати вчинки юних героїв. Більшість оповідань, у яких зображене життя селянських дітей, пронизані оптимізмом, у них відчутна віра у свій народ. Авторові вдалося мотивированно передати шляхетні прагнення й учинки дітей. Це шукачі щастя й добра, їм властиві почуття дружби й суспільства


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Борис Грінченко: псевдонім Василь Чайченко (1863-1910)

Categories: Нові твори

Links