Творчий доробок Бориса Грінченко

До творчої спадщини письменника належать п’ять повістей, кілька драматичних творів, майже п’ятдесят оповідань, один том поезій і велика кількість публіцистичних, історико-літературних і науково-популярних праць. Борис Грінченко як поет дебютував у 1881 р. у галицькому часописі “Світ” за сприяння І. Франка. Протягом життя він видав друком шість збірок, найпо-пулярніші з них – “Пісні Василя Чайченка” (1884), “Під сільською стріхою” (1886), “Хвилини” (1903). Більшість віршів поета є програмними народницькими творами, що мають глибоке

громадське звучання. Найчастіше в них ідеться про страдницьке життя народу:

Убогії ниви, убогії села, Убогий обшарпаний люд, Смутнії картини, смутні, невеселі, А інших не знайдеш ти тут.

Такі картини пригнічують, але водночас надихають на боротьбу, протест, обстоювання народних прав. Борис Грінченко романтично змальовує своїх героїв у ліро-епічних творах – баладах (“Смерть отамана”, “Біла бранка”) і поемах (“Христя”, “Галіма”, “Лесь, преславний гайдамака”). Перед читачем постає ціла палітра колоритних образів – старого отамана, який усе життя віддано боронив рідну землю;

дівчини-бранки, українки Галіми, яка страждає на чужині в гаремі старого паші; славного повстанця Леся, який мужньо йде на страту, не бажаючи врятувати своє життя ціною морального падіння.

Грінченко залишив нам у спадок і довершені поетичні переклади Фрідріха Шиллера, Герхарта Гауптмана, Моріса Метерлінка, Генріка Ібсена, Йоганна Вольф-ганга Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго, Даніеля Дефо, Олександра Пушкіна. Літературознавець А. Погрібний зазначав, що завдяки зусиллям одного тільки Грін-ченка на межі ХІХ й ХХ ст. Україна одержала цілу бібліотеку світової літератури.

Життя й діяльність української інтелігенції – тема повістей “Сонячний промінь” (1890) і “На розпутті” (1891). У повісті “Сонячний промінь” письменник зосередив увагу на взаєминах інтелігенції із селянами. Сонячний промінь у широкому розумінні – символ знань, якими інтелігенти-культурники прагнуть наділити селян, аби поліпшити їхнє важке становище. Саме цю мету й ставить перед собою головний герой повісті “Сонячний промінь” Марко Кравченко, студент останнього курсу історико-філологічного факультету. Прибувши на запрошення поміщика Гординського як репетитор його сина, Марко навчає грамоти й селян, читає їм Твори на українську тематику. Довідавшись про діяльність хлопця, поміщик звільняє його. Від важкої вчительської праці гине й реальний, земний “сонячний промінь” у житті Кравченка – донька поміщика Гординського, Катерина, яка зреклася свого середовища й вирішила працювати для народу.

Повість “Сонячний промінь” була заборонена цензурою, хоча Б. Грінченко в одному листі писав, що сам ретельно повилучав усі сумнівні місця.

Промовистою є назва повісті “На розпутті”: інтелігенти-народники, потрапивши в реальне життя села, розчаровуються у своїх ідеалах й опиняються на ідейному роздоріжжі. Повісті “Сонячний промінь” і “На розпутті” І. Франко характеризував як “цікаві спроби Б. Грінченка”, який прагнув “на тлі сучасної української дійсності показати зародження нового типу радикального демократа”.

Серед творів великої прози письменника особливе місце посідає дилогія, що складається з повістей “Серед темної ночі” (1900) і “Під тихими вербами” (1901). У центрі першої частини зображено родину типового українського селянина Пилипа Сиваша. Він чесний і працьовитий господар, виховав трьох синів – Дениса, Романа й Зінька. Починається твір оптимістично: родина за святковим столом вітає середульшого брата Романа, який повернувся зі служби. Батько, поглядаючи на синів, усвідомлює, що з “поважним, здоровим, як робочий віл” Денисом, із Зіньком, очі якого “сяяли цілим сяєвом молодого вогню”, та ще й з Романом зможе “забагатіти”.

Проте вже наступний день розчаровує батька: морально зіпсований Роман не збирається працювати, він зневажає рідних. Прагнення Романом легкого життя й гордування мужичою мовою призводять до родинних конфліктів. Працьовитий Денис відмовляється годувати запанілого брата, а той, не маючи грошей, починає красти. Вистеживши брата, Денис відводить його зі скрученими руками у волость. З “одягненого та обстриженого по-городянському” Романа тепер кепкують усі односельці. Осоромлений, Роман покидає рідне Село й іде до міста, де знайомиться з ватажком зграї конокрадів Хвигуровським. Зі спільниками-злодіями Роман мститься братам, батькові й землякам – викрадає коней спочатку в рідних, а потім – в односельців. Селяни, спіймавши найстрашніших своїх ворогів – конокрадів, не раз чинили самосуди. Саме картиною страшного катування Романа й закінчується повість “Серед темної ночі”. Денис, спіймавши Романа, спокійно споглядає, як селяни кидають його у вогонь: “І в той час, як ноги йому (Романові. – Авт.) горіли, його страшні з муки очі бачили перед собою спокійну Денисову постать”.

Як протилежність старшим братам виступає в повісті Зінько, який живе за законами совісті, це тип правдошукача й доброї серцем людини. Тільки він один умовляв Романа жити нормальним життям і навіть зважився супроти волі батьків одружитись із сусідською наймичкою, яку Роман зробив покриткою.

Назва повісті символічна: селяни в постійних злиднях і здирствах безпросвітно скніють у темряві ночі. А ось назва другої частини дилогії “Під тихими вербами” звучить уже іронічно, адже під тихими вербами насправді чиняться страшні злочини, набагато страшніші, аніж ті, про які йшлося в першій частині. Розбагатілому Денисові, якому батько “кинув, як собаці, його частку” (адже не міг пробачити йому наругу над братом Романом), протистоїть молодший Зінько, який захищає права голоти: він засновує для бідних селян касу, навчає їх читати. Хазяї села вбачають у Зінькові ту силу, що здатна підняти селян, тож жорстоко з ним розправляються, забивши ледь не до смерті. Надія, що посіяне Зіньком добро зійде, звучить у репліці однодумця Карпа в символічній сцені прощання Зінька з рідними (він помирає від знахарського зілля): “- Ще не зійшло сонце? – Скоро зійде…”

Борис Грінченко один із перших у нашій літературі написав твори для дітей і про дітей, позначені гуманізмом і глибоким проникненням у світ дитячої психології. З-поміж них най-популярніші оповідання: “Сама, зовсім сама”, “Олеся”, “Украла”, “Дзвоник”, “Сестриця Галя” та ін. Правдиві страшні історії про дітлахів дратували тодішню цензуру, а надто те, що вони були написані українською мовою, про що переконує резюме цензора на одному з рукописів: “Написано, очевидно, для детей, но они должны учиться по-русски! Рукопись задержать”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Творчий доробок Бориса Грінченко

Categories: Нові твори

Links