Сюжет повести Карамзіна “Бідна Ліза”
У повісті Карамзина “Бідна Ліза” розповідається про любов молодого дворянина ераста й селянки Лізи. Ліза живе разом з матір’ю на околицях Москви. Дівчина продає квіти й тут знайомиться з ерастом. ераст – це людина “з неабияким розумом і добрим серцем, добрим від природи, але слабким і вітряним”. Його любов до Лізи виявилася не міцною. ераст програється в карти. Прагнучи поправити справи, вона збирається женитися на багатій удові, тому залишає Лізу
Вражена зрадою ераста, Ліза в отчаянье кидається в ставок і тоне. Цей трагічний
Карамзин був великим гуманістом, людиною з тонкою душею. Він заперечував кріпосне право, не визнаючи за людьми влади розпоряджатися життям інших людей. Хоча героїня повести не кріпосна дівчина, а вільна селянка, проте, станова стіна між нею і її коханим не переборна. Навіть любов Лізи не змогла зруйнувати цього бар’єра
Читаючи
Психологічно вірогідно представлений стан молодого, цнотливого й наївного дівоцтва з радісною довірою до життя, злитої з яскравими фарбами сонячного дня, що цвіте
Природи. Потім перелається тривожний період здивування перед новим, незнайомим їй почуттям після зустрічі з ерастом. Він переміняється зворушливою картиною чистої першої закоханості, щасливої й духовно окриленої. Але коли бідна Ліза віддається ерасту, чисті захвати дівчини захмарюються свідомістю чогось беззаконного, що втрутилося в її любов. І на цей новий щиросердечний стан відгукується по-своєму природа: “Тим часом блиснула блискавка й гримнув грім. Ліза вся затремтіла: “ераст, ераст! – сказала вона.- Мені страшно! Я боюся, щоб грім не вбив мене як злочинницю!”
Тривога виявляється немарною: пересичений молодий дворянин починає байдужіти у своїх почуттях до Лізи. А в її душі страх втратити улюбленого переміняється надією на можливість повернути втрачене щастя. Отут ераст надовго залишає Лізу, відправляючись у військовий похід, де він програє в карти весь свій стан, і після повернення вирішує поправити справа одруженням з багатою вдовою. Довідавшись про це з вуст самого ераста, Ліза вдається у відчай. Обманута в кращих надіях і почуттях, дівчина кидається в ставок біля Симонова монастиря – місця її щасливих побачень Серастом.
У характері ераста Карамзин передбачає розповсюджений у новій російській літературі тип розчарованої людини. По натурі ераст добрий, але слабкий і вітряний. Громадське життя й світські задоволення йому набридли, він нудьгує й нарікає на свою долю. Під впливом сентиментальних романів, яких ераст удосталь начитався, він мріє про щасливі часи, коли люди, не обтяжені умовностями й правилами цивілізації, жили безтурботно й дружно на лоні природи. Розчарувавшись у світлі, у людях свого кола, ераст шукає нових вражень. Зустріч із Лізою задовольняє його мрії про гармонійне життя вдалині від суспільства, у природній простоті вдач і звичаїв
Але пастушача ідилія йому незабаром набридає. Мотиви повести, пов’язані з ерастом, у різних варіаціях будуть звучати в нашій літературі – у пушкінських “Циганах”, у пізній драмі Л. Н. Толстого “Живий труп” і романі “Воскресіння”. А доля Лізи відгукнеться в “Станційному доглядачі” Пушкіна, в “Бідних людях” Достоєвського. По суті, “Бідною Лізою” відкривається ключова у вітчизняній літературі тема “маленької людини”.
Правда, соціальний аспект у відносинах Лізи й ераста приглушений: Карамзин найбільше стурбований у повісті доказом того, що “і селянки любити вміють”. Але саме тому соціальний колорит у зображенні характеру Лізи в Карамзина відсутній. Це є, мабуть, самим слабким місцем повести, тому що Ліза найменше схожа на селянку, а більше – на милу світську панянку епохи Карамзина, виховану на чутливих сентиментальних романах. Нині такий письменницький підхід до зображення людей з народу здається наївним і нехудожнім. Але сучасники Карамзина, що ще не читали ні Крилова, ні Пушкіна, ні Гоголя, не тільки не почували цієї фальші, але захоплювалися до сліз художньою правдою повести. Ставок у Симонова монастиря став місцем паломництва шанувальників таланта Карамзина й одержав назву “Лізин ставок”. Сюди сходилися на побачення сентиментальні парочки, сюди приходили тужити й віддаватися “меланхолії” люди із чутливими й розбитими серцями. Так, один зі світських гостряків написав із цього приводу таке оголошення:
Тут у воду кинулася ерастова наречена,- Палитеся, дівчини, у ставку досить місця!
А ченці припинили ці паломництва просто: обнесли ставок забором і вивісили напис, що ставок цей зовсім не називається Лізиним
Все це нині не може не викликати посмішки над наївністю й простодушністю людей далекого від нас часу. Але при зрілому міркуванні не можна не погодитися, що “прив’язана” до селянки й виражена трохи архаїчною, застарілою літературною мовою історія дівоцької любові з її зародження до катастрофи передана Карамзиним із психологічною вірогідністю, у зерні якої вже втримується й майбутній Тургенєв, співак “першої любові” і тонкий знавець дівочого серця, і Лев Толстой із проникненням у щиросердечний процес із його формами й законами. Визнаний в усьому світі витончений психологізм російської художньої прози передчувається, зароджується в гаданій нині наївній і навіть недотепній повісті Карамзина.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)