Емма Бовари – героїня роману Г. Флобера “Мадам Бовари”

Реальний прототип – Дельфіна Справ-мар, дружина лікаря з міста Ри біля Руана, що вмерла у віці 26 років, отруївшись миш’яком. Втім, сам письменник запевняв, що “всі діючі особи його книги – вигадані”. Тема жінки, що нудьгує в шлюбі й виявляє “романтичні” прагнення, виникає в раннім оповіданні Флобера “Пристрасть і чеснота” (1837), потім у першому романі, названому “Виховання почуттів”.

Серед літературних прообразів Э. Б. називають героїнь Жорж Санд, найчастіше Індіану. Э. Б.- класична романтична героїня, що взискует

“дійсності” буття й прагнуча здійснити “права серця” у світі реальних соціальних структур. Юна дівчина, дочка фермера, вихована в монастирському пансіоні, потім дружина провінційного лікаря, Э. Б. із самої юності й до сумної зрілості живе ілюзорними поданнями про воплотимости романтичну мрію

Час від часу вона вживає спроби знайти шуканий ідеал у реальному існуванні, настільки далекому божественних крас, що з’явилися їй на сторінках Вальтера Скотта, Ламартина й інших романтичних авторів. Образ уявлюваного миру, літературні й релігійні примари якого так ваблять панянку Руо (всі ці “коханці,

коханки, серцеві тривоги, дрімучі ліси, солов’їний спів у гаях, герої, хоробрі як леви, лагідні як агнці”, “звуки арфи на озерах, лебедині пісні, голос Предвечного”), іронічно осмислений автором як свідомо “неістинний”, не тільки що не має відносини до дійсного життя, але, що важливіше, відволікаючий душу від пізнання справжньої краси

Однак і дійсність дана в романі в досить непривабливому виді, у всякому разі така соціальна реальність провінції, де розвертається Драма Э. Б. (“Уважають, що я закоханий у реальне, а тим часом я ненавиджу його; тільки з ненависті до реалізму я узявся за цей роман”,- пише Флобер, пояснюючи свій задум “відтворити сірі кольори цвілого існування мокриць” і історію жінки, чиї “почуття і поетичність фальшиві”.)

Таким чином, якщо вірити авторові, що багаторазово прокоментував свій утвір, перед читачами – оповідання про безпросвітну “прозі життя” і про безпомічну, вульгарну спробу звільнитися від її тиску, протиставивши останньому “костюмовану” любовну інтригу й надуманий ідеал. Э. Б. легко обвинувачувати, що звичайно й роблять критики, посилаючись на самого Флобера

У той же час її образ – один з деяких жіночих характерів у світовій літературі, здатних викликати настільки суперечливі думки: Бодлер писав про недосяжну висоту душі Э. Б. і захоплювався її “близькістю до ідеалу людяності”; наш співвітчизник Б. Г. Реизов знаходить в Э. Б. “фаустовское занепокоєння” і навіть бачить “шляхи, що ведуть від Прометея й Каїна до Емми Бовари”. Спроби прочитати образ, не ігноруючи суперечливі властивості героїні, привели до визнання в неї “перекрученої свідомості” і “живий, страждаючої” душі, “відкритому й нашому глузуванню й нашому жалю одночасно” (А. В. Карельський).

Спадкоємиця “смішних жеманниц” і пана Журдена, створених Мольером, героїня Флобера сміху не викликає. Досить цікаві її портрети, яких так багато в книзі. Можна говорити про гру з ракурсами сприйняття, що вживає автор, те малюючи гарну жінку під поглядом піднесеного й рівненського Шарля, те описуючи млосні пози Э. Б., її погляд і туалет такими, якими вони бачаться Родольфу, те виявляючи її відбиття в очах юного Леона. Але в пам’яті читача запам’ятовується образ героїні, здатний викликати не стільки замилування, скільки здивованість цієї претензійної дружини провінційного лікаря: чорні волосся, кільцями падаючі нижче колін, біла шкіра на пурпурному тлі, бліде, як полотно, особа з величезними очами, опущені куточки губ. Шляхетна монументальність вигляду Э. Б. служить її характеристиці не менш, ніж опис її “падінь”, перелік її помилок і боргів. Э. Б., по визнанню простодушного Шарля, що впало жертвою долі, і впрямь може здатися античною героїнею, що чудом відродилася у французькій провінції, щоб сповна довідатися масштаб діянь, якими живе нове суспільство

“Нерозмірність” Э. Б. миру, у якому вона народилася й зважилася протиставити “закони серця” моці “миру без богів”, втілена насамперед у зовнішності флоберовской героїні, – один з мотивів, що супроводжують образ на всьому протязі його розвитку. Цей мотив виконує свого роду “фундаментальну” функцію, заважаючи поставитися до історії мадам як до вульгарного життєвого епізоду, героїня якого гідна бридливого жалю або в крайньому випадку обережного співчуття

“Античний комплекс” образа Э. Б., що вміщає її бунтарство проти соціуму (Антигонів), заборонні ірраціональні страсті, що ведуть до щиросердечного розпаду (Федра) і самогубству, зрозуміло, не може беззастережно возвеличити й виправдати мадам Бовари, як не може до кінця й пояснити. Безсумнівна її “провина” – у глибокій неорганічності, зарозумілому презирстві до того непоказного вигляду “світової таємниці”, що виявлений їй у зворушливій і, незважаючи на скромне обличчя, дуже духовної любові Шарля, у минулому майже непоміченим народженні дочки. Провина її й лихо в глибоко властивій людині звичаї більше довіряти вже один раз “сформульованому”, чим прагнути побачити розлиту у світі гармонію власним духовним зусиллям. Так, Э. Б. зачаровано спостерігає “у бляклих тонах написані картини, на яких ми бачимо пальми й відразу поруч – їли, праворуч – тигра, ліворуч – лева, удалині татарський мінарет, на передньому плані – руїни древнього Рима… в обрамленні незайманого, ретельно підметеного лісу”. Цей образ насильницької гармонії, що поневолила свідомість героїні, – воістину те, що тепер називається “кичем”, із властивому цьому явищу агресивною й простодушною переконаністю, що краса завжди “готова до вживання”, що всі символи й знаки приховують за собою доступну й легко засвоювану реальність

“Утопія” Э. Б. і її катастрофа навряд чи мають потребу в розвінчанні. Знаменита фраза Флобера: “Мадам Бовари – це я” – здатна зупинити аматора бичувати літературних героїв. У той же час “кичевое свідомість” героїні роману – проблема для критиків, що дотепер бідує в дозволі. Можливо, вся справа в “невір’ї” Э. Б., що заважає прийти до гармонії з “наявним буттям”, може бути, проблема в “чоловічій природі”, що пручається тривалим, виснажливим страстям, про що також писали дослідники роману

Очевидно одне: невірна й марнотратна дружина ионвильского доктори, схильна до гарних поз мрійниця про незбутній належить до самим “захоплюючої” і “нищівне серце” літературним героїням

Образ Э. Б. увійшов у світову культуру як одне з найбільш точних і вичерпних висловлень про проблему жінки й соціуму. Риси Э. Б. можна знайти в багатьох жагучих і занепалих героїнях наступних часів, серед яких Ганна Каренина й навіть чеховська Стрибуха


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Емма Бовари – героїня роману Г. Флобера “Мадам Бовари”