Суперечливість образа Пугачова в повісті “Капітанська дочка”
А тепер поговоримо про самого Пугачова. “Він був років сорока, росту середнього, сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалися проседь; живі більші очі так і бігали. Особа його мало вираження досить приємне, але шахрайське. Волосся були обстрижені в кружок; на ньому був обірваний сіряк і татарські шаровари”. Це портрет Пугачова при його першій зустрічі із Гриневым. А от одіяння Пугачова як заколотника й бунтівника: “… На ньому був гарний козацький каптан, що обли галунами. Висока соболья шапка із золотими кистями була
Пугачов – гарний військовий організатор. Він із простих людей-бунтівників зробив теперішніх воїнів, зібрав целую армію, що ні перед чим не зупиниться. Пугачов брав участь у Семирічній війні із Пруссією, а пізніше – у російсько-турецькій війні, де придбав багатий бойовий досвід.
Боягузливий народ зробився перед Пугачовим, цілував розп’яття й кланявся самозванцеві. Хоча подібні дії народу можна зрозуміти, тому що люди хотіли вижити
Якості Пугачова що дозволяли встати йому на чолі повстання, – це сміливість, відвага, хитрість, ненависть і військовий талант. Пугачов був, смів, він не боявся ні влади, ні народу, нікого. Він мав відвагу при захопленні фортець, міст. Хитрість йому допомагала видати себе за “чудово спасли” імператора Петра III, для того щоб легше було почати повстання. Ненависть Пугачова викликана жорстокістю з боку царської влади, і це також послужило приводом для бунту. Про військовий талант сказано вище.
Але Пугачов не тільки розбійник, що захоплює землі, але й великодушна, справедливий людина, що не забуває добрі справи. Це доводить учинок, коли він не повісив Гринева, але ще й відпустив його: “…Стратити так, стратити, милувати так, милувати. Ступай собі на всі чотири сторони й роби, що хочеш” знову ж справедливість Пугачова написана в уривку, де він відпускає й благословляє Гринева й Машу: “… Стратити так, стратити, дарувати так, дарувати: такий мій звичай. Візьми собі свою красуню; вези її куди хочеш, і дай вам Бог любов так рада!”
Мовлення Пугачова, як шляховика була посипана загадками, прислів’ями. По його мовленню була видна проста людина: “… буде дощик, будуть і грибки; а будуть грибки, буде й кузов. А тепер (отут він мигнув знову) заткни сокиру за спину: лісничий ходить”. Мовлення Пугачова, як бунтівника була важливої й царською: “Як ти смів, противитися мені, своєму государеві?.. Присягай, – сказав йому Пугачов, – государеві Петру Федоровичу!” Він говорив, ка государ країни величаво й гордо: “… Ну, чи думав ти, ваше благородіє, що людина, що вивів тебе до умету, був сам великий государ? (отут він взяв на себе вид важливий і таємничий) Ти міцно переді мною винуватий, – продовжував він, – але я помилував тебе за твою чесноту…” Тут від мовлення шляховика й сліду вже немає.
Моє відношення до Пугачова байдуже. Мені в ньому не подобається те, що він убивав безневинних людей, уважав себе государем, чи ледве не Богом, міг судити, хто правий, хто винуватий. Я думаю, що в таких людей не все нормально із психікою. Але Пугачов любив правду, справедливість, якщо б не він, може Маша й Гринев так і не були б разом, тому що Швабрин був на їхньому шляху. Пугачов-Відважна, смілива людина, але, може, йому свої позитивні якості потрібно було застосувати в більше шляхетних цілях?
Відношення Пушкіна до стихійних народних повстань було складним. Гіркі слова (“Не приведи господь бачити російський бунт, безглузд і нещадний”) коштують багатьох томів досліджень, присвячених слов’янському менталітету. Пушкіна прозорливо вказав на дві характерні риси селянських рухів: відсутність довгострокової мети й звірину жорстокість. Безправ’я, нерозвиненість, убоге життя не можуть породити організованого, планомірного опору. Ватажки народу відрізняються заповзятливістю, широтою характеру, безстрашністю. Такий пушкінський Пугачов, що проголосив себе Петром III. Коли його попереджають, що на бунтівників націлені пушки, він глумливо відповідає: “Хіба пушки на царів ллються?” Він притягає любов народу своїм буйством і молодецтвом, а найбільше – мрією про волю. Не зрячи відкриваються назустріч його війську ворота міцності. А поруч із цим – жорстокість, масові страти, часто безглузді. “Злодієм і розбійником” називає його комендант міцності Миронов. Йому властиві риси авантюриста. Він не обманює себе, хоча лукавить із навколишніми, називаючи себе царем. А Гриневу, що глибше всіх його зрозумів, говорить: “Гришка Отрепьев над Москвою адже царював”. Від волзького розбійника в Пугачова яскравими, алегоричними, пересипаними натяками, примовками й байками Мова. Найбільше ж у ньому залучає могутня вільна натура, який тісно в тім “мундирі”, у який його одягла доля. Розповідаючи Гриневу про орла й ворона, він видає своє таємне бажання: прожити життя хоч коротку, але яскраву, не “харчуючись мертвечиною”, а “напившись живої крові”.
Реальний Пугачов був страшнее. Він міг наказати повісити “ближче до зірок” мирного астронома Ловица, міг віддати на розправу коханку Єлизавету Харлову і її семирічного брата, повеліти таємно задушити близького друга й соратника Лысова після п’яної сварки.
Схоплений, Пугачов молить Катерину II про помилування. Коли граф Панин назвав його злодієм, Пугачов відповів: “Я не ворон, я вороня; ворон ще літає”. Панин у кров розбив йому особа й вирвав жмут бороди. А Пугачов… опустився на коліна й став просити про помилування. У народі однаково залишилася яскрава пам’ять про Пугачова-Визволителі. Коли він сидів у клітці, солдати годували його з рук. Прості люди приводили дітей, щоб ті запам’ятали: вони бачили Пугачова. Розбійник або визволитель, Пугачов був народним героєм. Тільки такого героя й міг породити в той час російський народ
(2 votes, average: 3.00 out of 5)