Студентські роки Івана Олександровича Гончарова
У тридцяті роки студентство Московського університету, як і передові люди всієї Росії, усе більше переймалося революційними настроями. У відспіваний на цей царський уряд підсилило боротьбу з “крамолою” у самому університеті. Учасники ряду кружків, у які входили революційно настроєні студенти, були арештовані й обвинувачені в намірі “ниспровергнуть державний порядок і ввести конституцію”. Піддавалися переслідуванням і студенти-поляки, що симпатизували польському визвольному руху. Восени 1832 року за участь і студентському “бунті”
З початку тридцятих років у всіх вступників в університет почали брати підписку “у неприналежності до таємних суспільств”. “Ця мудра міра, – писав пізніше Гончарів, – робила одну дію: тим, хто з молоді й у сні не видали ніяких таємних суспільств, цим давалося про їх поняття – і тільки. Принадлежавшим же до цих суспільств – якщо були такі – вона, я думаю, преградою не служила”. Але й цього здалося мало Миколі I. Так, за його вказівкою в університеті філософію стало викладати духівництво.
Улюблений професор Гончарова Н. И. Надєждін говорив, що “усяке життя є не що інше, як безперервна самоосвіта, невпинне прагнення до досконалості”. І Гончарів, по його власних словах, “систематично, за допомогою критичного аналізу вивчав зразкові добутки іноземних і вітчизняних письменників”. “Тільки тому університет і послужить свою службу, – згодом говорив він, – хто із читання зробить собі друге життя”. Студент Іван Гончарів з перших же днів занять із захопленням узявся за навчання. Він, не задовольняючись університетською програмою, серйозно вивчає класичні добутки художньої літератури: Гомера й Данте, Сервантеса й Шекспіра, Вальтера Скотта. Університетські роки! Чудесна пора надій, мріянь і тривог! Студент Гончарів із захопленням відвідує лекції улюблених професорів, багато читається
“Університетський офіційний курс скінчився, але вплив університету тривало. Втративши з виду своїх товаришів, словесників, я не забував професорів і їхні вказівки… Ретельно вивчаючи іноземні літератури, я вже регулював свої заняття по тимі вказівкам, які викладали нам в університеті наші… улюблені професори”, – писав Гончарів. Університет, писав пізніше Гончарів, залишив у його душі “багато тепла й світла” і спогад про нього було одним із самих втішних
“От вам теорія мистецтва, – сказав Уварів, звертаючись до нас, студентам, і вказуючи на Давидова, – а от і саме мистецтво”, – додав він, указуючи на Пушкіна. Він ефектно отчеканил цю фразу, очевидно заздалегідь приготовлену. Ми все жадно вп’ялилися в Пушкіна. Давидов закінчував лекцію. Мова йшла про “Слово об полицю Игореве”. Відразу очікував своєї черги читати лекцію, після Давидова, і Каченовский. Ненавмисно між ними зав’язався, із приводу “Слова об полицю Игореве”, розмова, що помалу перейшла в гарячу суперечку. “Підійдіть ближче, добродії, – це для вас цікаво”, – запросив нас Уварів, і ми тісною юрбою, як стіною, оточили Пушкіна, Уварова й обох професорів. Не вмію виразити, як велике була наша насолода – бачити й чути нашого кумира,
Я не лрипомню подробиць їхнього змагання, – пам’ятаю тільки, що Пушкін гаряче відстоював дійсність давньоруського епосу, а Каченовский втикав у нього свій нещадний аналітичний ніж. Його щоки яскраво горіли червоним рум’янцем, і ока кидали блискавки крізь окуляри. Може бути, до цього роздратування багато вогню додавав і відомий литератзгрный антагонізм між ним і Пушкіним. Пушкіна говорив із захопленням, по, на жаль, тихо, стриманим тоном, так що за юрбою важко було расслушать. Втім, мене займав не Ігор, а сам Пушкін
Пройшло три роки… Кінчено університет. У червні 4834 року, після випускних іспитів, Гончарів повний райдужних надій: “Я вільний громадянин миру, переді мною відкриті всі шляхи, і між ними перший шлях – на батьківщину, додому, до своїм”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)