Стихійна сила любові в творах І. С. Тургенєва і А. П. Чехова
Тургенєв бачив у любові велику духовну силу. Вчені, зокрема Г. Б. Курляндська, писали про сильних романтичних тенденції в її зображенні. Правда, слід мати на увазі різні типи кохання в тургенєвських творах: з одного боку, любов – велика духовна сила, що пробуджує особистість до творення, – любов тургенєвських жінок (Наталія Ласунская в Рудіні, Олена Стахова в Напередодні, Маріанна в Нові і т. д.). Символічним описом зтой любові є слова Тургенєва у Весняних водах про перше кохання Саніна і Джеміні: Перша любов – та ж революція; одноманітний
У словах Тургенєва звучить не тільки сила першого кохання, а й можливість її смерті. Така доля любові Саніна і Джемми: Він… не в силах був зрозуміти, як міг він залишити Джем, так ніжно й пристрасно кохану, для жінки, яку він не любив зовсім?. Стихійна пристрасть до Полозова відноситься до другого типу любові, про яку Тургенєв писав і в інших своїх творах.
Павло Петрович в Батьків і дітей
Тургенєв надає цій владі сил мало не глобальне, містичне значення. Ми всі повинні змиритися і схилити голову перед невідомим – говорить Павло Олександрович, герой повісті Тургенєва Фауст.
На відміну від Тургенєва Чехов рідко захоплювався зображенням стихійних, ірраціональних сил природи, особливо любовних. Мабуть, виключення складає розповідь Чорний чернець, в якому чорний монах – це примара, продукт уяви Коврина. А його подруга Таня, налякана цією примарою, – звичайна земна жінка, що намагається лікувати свого коханого від цієї недуги. Швидше за все професія лікаря, на відміну від Тургенєва, змушувала Чехова більш об’єктивно і науково описувати таємничі процеси життя. І все-таки Чехов віддав данину зображенню цих процесів, особливо в сфері любові. Щоправда, і тут, на відміну від Тургенєва, не зловживав романтичними таємничими фарбами.
Набагато рідше Тургенєва Чехов у своїх творах описує стихійну силу любові. Наприклад, в оповіданні Нещастя Софія Петрівна, красива молода жінка років 25, зазнала таку любов до присяжному повіреному Ільїну. Злилася вона, що всю її, замість протестуючої чесноти, наповнило безсилля, лінь і порожнеча. Вона пробує боротися з цією силою, але лише визнає, як сильний і невблаганний ворог, Безсила, мерзенна, вона йде на фатальне побачення з Ільїним. Те, що штовхало її вперед, було сильніше її, і розуму, і страху.
Про владу над людиною стихійного, невідомого оповідає оповідання Шампанське. Начальник полустанка на одній з наших Південно-Західних залізниць, зустрічаючи Новий рік, ненавмисно впустив пляшку шампанського, Його дружина зблідла від страху і передбачила: Неодмінно трапиться що-небудь. Оповідач намагається пояснити пророкування дружини своєї невдалої на ній одруженням та її недоліками: не люблю я дружини! Одружився я на ній, коли ще був хлопчиськом. Тепер я молодий, міцний, вона змарніла, постаріла, подурнішали від голови до п’ят, набита забобонами. Тверезий і об’єктивний автор теж не схильний романтизувати фатальний вчинок свого героя, віддаючи належне його фізичному здоров’ю, недоліків дружини. А його нова кохана далека від романтичного ореолу: За столом сиділа маленька жінка з великими чорними тазами…, все помолодшало і пожвавішало у присутності цієї істоти… красивого і порочного. І в мотивах її зустрічі з коханим теж відсутні всякі романтичні ідеальні причини. Бігла від чоловіка, чоловік її старий і деспот. У фіналі оповідач розповідає про шалений вихорі любові, який руйнує весь його звичний життєвий уклад: Все полетіло до чорта, верхнім кінцем вниз… Страшний скажений вихор, який закрутив мене як пір’їнка. Кружляв він довго і стер з лиця землі і дружину, і саму тещу, і мою силу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)