СТАФФ, Леопольд
(1878 – 1957)
СТАФФ, Леопольд (Staff, Leopold – 14.11.1878, Львів – 31.05.1957, Скаржиско-Каменна) – польський поет.
У критиці поезію Стаффа найчастіше вважають своєрідною поєднувальною ланкою, яка зв’язала і водночас розділила два періоди розвитку польської поезії – “младопольський” і міжвоєнного двадцятиліття. Розквіт творчості Стаффа припав на 20-30 pp., коли він виступив як провідний представник неокласицистської течії. Загалом Стафф написав 18 збірок поезій, п’ять п’єс і кілька десятків томів перекладів. Літературі він віддав
Народився Стафф у Львові. Його батько, власник кондитерської, зумів дати синові пристойну освіту. Спочатку майбутній поет навчався у Львівській класичній гімназії, а з 1897 р. – на факультеті адміністрації та права Львівського університету. Але кар’єра юриста його не приваблювала, тому у 1899 р. Стафф перейшов на факультет романістики, паралельно відвідуючи лекції з філософії та славістики. У стінах університету, у 1898 р., Стафф почав працювати над першою поетичною книжкою “Сни про могутність” (“Sny о potedze”), яка була опублікована у 1901 р. і згодом перевидавалася ще
Починаючи з 1901 p., коли Стафф у супроводі Я. Каспровича вперше побував в Італії, він майже постійно подорожує. Щороку навесні він приїжджав в Італію, крім того, часто бував у Франції, а в серпні 1903 р. відвідав Київ. Центральний поетичний образ у ліриці Стаффа цих років – це образ юного мандрівника, який шукає край своєї мрії, йдучи до нього крізь морок, сумніви, людське горе, йде туди, де заховане сонце, у місто “вічної золотої весни”. Подібними мотивами і настроями пронизані поетичні збірки Стаффа початку 900-х pp.: “День душі” (1903) і “Птахам небесним” (1905).
Починаючи зі збірки “Квітнуча гілка”(1908), Стафф заявив про себе як про представника поетичного неокласицизму. Неокласицизм у його віршах визначається, з одного боку, орієнтацією на традиційні, класичні поетичні форми (античні елегії, ідилії, ренесансні сонети, терцини, октави), а з іншого боку, таким ставленням до світу, за якого світ не стільки емоційно “переживається”, скільки об’єктивно відображається і раціонально пояснюється:
Таке поважненьке в чотири рочки! Босе,
На виріст кофточка, спідничка аж по п’яти, –
В грузьке багно ступа чи мусить дріботати
Межею вдосвіта – ще не опали й роси.
Дві стрічечки вплела собі в куценькі коси,
Окраєць в хусточці до пояска прип’ятий,
Правицю взброїла прутом – гусей ганяти,
В лівиці волоче стебло злотоколосе.
А гуси – їх хода, як човна хилитання,
І шия в кожної, мов білий знак питання, –
Мовляв, не розбереш, чи доглядаєш нас ти,
Чи, може, то тебе доводиться нам пасти.
Ще кожна й голову оберне щохвилини –
Чи не згубила ти пастушої лозини?
(“Гусярка”, пер. Г. Кочура)
Стафф, котрий у цей час перекладав Епікура і Петронія, псалми Давида і давньокитайську лірику, твори Й. В. Гете і Р. Тагора, активно насичує свої вірші алюзіями, зверненими до міфологічної античної і біблійної проблематики, до вічних моральних цінностей. Такими мотивами пронизані його поетичні збірки “Посмішки миттєвостей” (“Usmiechy godzin”, 1910) і “У затінку меча” (1911).
Збірка “Лебідь і ліра” (1914) завершила “львівський” період творчості Стаффа. На початку Першої світової війни він емігрував у Харків. Тут у колі своїх співвітчизників він активно пропагував польську літературу, виступав з лекціями і навіть намагався налагодити випуск періодичного видання, присвяченого питанням польської культури та літератури. У Харкові, вже після встановлення Радянської влади, у 1917 р. Стафф видав збірку “Райдуга сліз і крові” (“Tqcza tez і krwi”), а в 1919 p., вже після повернення до Польщі,- “Польові стежки” (“Sciezki polne”). Обидві збірки ознаменували появу у його творчості громадсько-політичного, соціального пафосу, який не був раніше властивий його поезії. Першу збірку сам Стафф ще називав “Щоденником вражень 1914-1917 pp.” У ній у символічній формі виражені два провідні мотиви – катастрофічних наслідків для людства Першої світової війни і ностальгія за батьківщиною. Збірка “Польові стежки “насамперед засвідчила відмову Стаффа від поетики “младопольського” модернізму і його зближення з тією естетичною програмою оспівування повсякденності, яку в цей час висувала поетична група “Скамандр”.
У перші роки незалежності Польщі Стафф взяв активну участь в організації літературних справ республіки, редагував літературні журнали, виступав як редактор і перекладач бібліотечки “Пантеон”, у якій видавав твори видатних світових поетів минулого. У цей час з’явилися і нові його поетичні збірки “Пером сови” (“Sowim piorem”, 1921) і “Вушко голки” (1927). В останній збірці відобразилася особиста трагедія Стаффа – смерть прийомної дочки, важка хвороба дружини, смерть друзів.
На 30 pp. припадає поява двох збірок поета, які критики вважають найкращими у його спадку. Йдеться про “Високі дерева” (“Wysokie drzewa”, 1932) і “Барва меду” (“Barwa miodu”, 1936). У цих збірках Стафф продовжує розвивати свою естетичну програму оспівування повсякденності, а центральне місце в обох збірках займає, з одного боку, надзвичайно довершена пейзажна лірика, пов’язана переважно з картинами осені (яку найбільше любив Стафф), а з іншого, – поетична сатира, спрямована, в першу чергу, проти міщанства.
В роки окупації Стафф жив у Варшаві. Враження від цих років він передав у збірці “Мертва погода” (“Martwa pogoda”), яка вийшла у 1946 р. і вже самою метафоричною назвою окреслювала основний пафос віршів, який полягав у відтворенні гнітючої атмосфери часів окупації. У повоєнний час численні поетичні заслуги Стаффа. були високо оцінені польською громадськістю. У 1949 р. найдавніший у Польщі Краківський університет присвоїв йому почесний ступінь доктора. У 1951 p. Стафф був удостоєний Державної премії, а в 1955 р. його було нагороджено орденом “Прапор праці”. Останні поетичні збірки Стаффа з’явилися у 50-х pp. Це збірки “Верболіз” (“Wiklina”, 1954) і “Дев’ять муз”, які вийшли друком вже після смерті поета у 1958 р.
Стафф помер, не переживши третього інфаркту.
Проблеми неможливо розв’язати.
Проблеми потрібно пережити,
Як дні, яких нема вже, коли вони минуть.
Неначе зужиті одежі,
З яких ми виростаємо,
Проблеми спадають з рамен,
І в останні двері
Ти входиш голий і вільний,
Як світанок.
(“Проблеми”, пер. Д. Павличка)
В. Назарець
(2 votes, average: 3.50 out of 5)