Місце сучасної молоді у розбудові України

Я вважаю, що нам, сучасним старшокласникам, випала виняткова доля: початок нашого дорослого життя співпадає з початком третього тисячоліття. На перший погляд, це незвичайно й цікаво, адже не кожному поколінню так щастить. Та це лише на перший погляд, бо знаю, що в серці кожного з нас зачаїлась тривога, насторожене очікування: що чекає мене попереду, у дорослому житті?

Думаю, не помилюсь, коли скажу, що кожний старшокласник вже більш-менш визначив своє Майбутнє (чи то сам, чи то за допомогою дорослих). Та які б плани ми не укладали щодо особистого

життя, всі вони, з’єднані воєдино, скеровані на головне – служіння своїй країні, сприяння її зміцненню, розквіту, її звеличення у світових масштабах. Я твердо в цьому переконаний і вважаю саме це головним покликанням і призначенням моїх однолітків.

Та сьогодні в молодіжному середовищі складається дуже дивна ситуація. Є ніби два світи: один (напевне, його можна назвати елітним) чогось прагне, чогось навчається; інший – світ занепаду. Вони не мають спільних точок дотику і навіть не намагаються їх шукати. Вони зберігають дистанцію, лишаючись кожен сам по собі. А було б природно, коли б перший, маючи більший потенціал,

“вів” за собою другий, тих, хто часто-густо залишається десь на задвірках подій, які відбуваються у суспільстві, допомагав долати їм депресивні настрої та спонукав до віри в себе і свій завтрашній день. На жаль, цього немає, і залишаються на протилежних полюсах активна і освічена частина молоді України, а поруч із ними, але на іншому “полюсі” – складні підлітки, наркомани, п’яниці.

Зрозуміло, така ситуація аж ніяк не сприяє розквіту України, що десятиріччя тому обрала шлях незалежності. Але якщо тоді сьогоднішні випускники вперше сідали за парти і мало замислювалися над суспільними подіями у своїй Україні, то тепер ми не маємо права бути байдужими до її майбутнього. А значить – і до своєї суспільної позиції.

…Нещодавно я прочитав, що за останні три роки кількість молодіжних організацій зросла в чотири рази і що Україна має нині найсильніший з усіх країн СНД молодіжний рух. Так, за нами – майбутнє!

Україна нам довіряє свою долю, покладається на наші знання, сили і любов. Знання, які, я думаю, згодом переллються у досвід, ми набуваємо щодня. Сили у нас є. А любов до рідної країни – це споконвічна риса нашого національного характеру. З нею у нас дитина народжується, виховується, служить своєму народові і вмирає – усе життя супроводжує українця любов до своєї Батьківщини. Тільки вона, ця любов, допомогла українській нації вистояти на нелегкому шляху до незалежності. І, гадаю, саме ця щира синовня любов до України допоможе нам, молодим, обрати єдино правильну життєву позицію і вивести свою державу на гідне місце серед кращих держав світу.

“Роздавав Бог скарби усім країнам, але забув Україну. Підійшла вона до нього та спитала: “А що ж мені даси, батьку?” Замислився Бог, адже роздав уже всі свої скарби, і сказав: “Нехай буде пісня…” І стала пісня частиною життя України…” Не менше значення мали для українського народу й Думи. Бо в піснях і думах – уся наша духовна міць, наша Історія, наше майбутнє.

Візьмемо “Думу про Самійла Кішку”. В ній розповідається про втечу народного героя, захисника Вітчизни, Самійла Кішки з турецької неволі. В його образі втілені кращі риси справжнього козака: сміливість, сила, кмітливість, волелюбність, які мають бути взірцевими для нащадків.

Дума “Хмельницький і Барабаш” розкриває образ великого українця – мудрого гетьмана, талановитого полководця, полум’яного патріота Богдана Хмельницького, протиставляючи йому образ зрадника Барабаша.

“Дума про Марусю Богуславку” змальовує образ справжньої української дівчини – ніжної, красивої, але водночас сильної, сміливої, здатної на самопожертву задля врятування своїх співвітчизників.

Дума “Світ великий, край далекий, та ніде прожити…” описує трагічні сторінки нашої історії, показуючи тугу й біль українського народу через зруйнування Запорозької Січі:

“А вже ж москаль Запорожжя кругом облягав… А вже ж москаль, а вже москаль Січ обступав… А москалі не дрімали, запал обдирали, А московськії старшини церкву грабували”.

Тепер поговоримо про пісню. Багато віків вона супроводжувала українців протягом усього життя. Новонароджена дитина чула першу в житті й, мабуть, найкращу і найніжнішу пісню – материнську колискову. Підростаючи, вона сама починала співати пісні: навесні – веснянки, влітку – купальські, взимку – колядки, щедрівки тощо. Потім приходило перше Кохання, а з ним – ліричні, задушевні пісні. Далі – весілля, яке, звичайно, не обходилося без пісень весільних. Родинне життя приносило нові радощі й клопоти, які виливалися у родинно-побутових піснях. І так – до самої смерті: у радості й у горі, крізь сміх і крізь сльози пісня була поруч із людиною.

Неперевершені пісні створив український народ про своїх героїв – запорозьких козаків. Кращі їхні риси – мужність, хоробрість, вірність рідному народові – відтворено в образі легендарного Байди.

Пісні й думи – це наша історія, традиції, втілення народної мудрості, духовності, моральності. Тому ми маємо цінувати їх, вчитися з них бути гідними синами і доньками своєї Батьківщини й передавати ці безцінні скарби наступним поколінням.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Місце сучасної молоді у розбудові України

Categories: Нові твори

Links