Сполучення трагедії й комізму, реальності й фантастики в збірнику повістей “Миргород” Н. В. Гоголя
1. Відгомони древніх легенд і казок в “Вие”. 2. Історичне минуле України в “Тарасі Бульбе”. 3. Сучасна авторові реальність вповестях. 4. Особливості композиції збірника “Миргород”. Збірник повістей “Миргород” Н. В. Гоголя має підзаголовок “Повести, службовці продовженням “Вечорів на хуторі біля Диканьки””.
Дійсно, легко помітити загальні риси цих двох збірників: в обоє подій розвиваються на Україні, і в обох збірниках сусідять повести як з фантастичним, так і з реалістичним сюжетами. Фантастичну лінію “Вечорів
Хома і його супутник збилися
Коло, що Хома накреслив на підлозі – древній атрибут магів, свого роду границя, через яку сили інший світу переступити не можуть. Чудовиська, які обступають Хому – подоби людських страхів. “…Пропав він… тому, що побоявся А якби він не боявся, то б відьма нічого не могла з ним зробити” – до такого висновку приходять товариші героя. Попутно з лиховісними образами відьми, чудовиська, Вия в повісті зустрічаються й смішні мотиви – наприклад, згадування про звичку одного з товаришів Хоми тягти все, що погано лежить, будь те навіть стара підошва від чобота.
У повісті “Тарас Бульба” автор звертається до історичного минулого України, особливо Запорізької Січі. У цьому творі Гоголь показує побут і вдачі козаків Безстрашний у військових набігах, головний герой повести в сімейному побуті виявляє себе грубим самодуром, що звертається із дружиною як з рабинею, що анітрошки не вважається з її почуттями. Цій людині далека жалість до сина, що перешли на сторону ворогів.
Той же самий Бульба готовий ризикнути всім на світі, аби тільки врятувати іншого свого сина, що потрапив у полон. Неприборкана вдача, ні в чому не відає удержу, будь те гульня, війна, помста – от який Тарас Бульба, гідний син свого часу й народу. Розпачлива відвага в бої з ворогами й нещадне винищування жінок і дітей, прихильність християнській вірі й забуття головної її заповіді, заповіді прощення…
У повісті “Тарас Бульба” автор вірний жорстокій історичній правді, він не прикрашає й не виправдує свого героя. Болісна смерть Бульби, спаленого на багатті ворогами, – така ж помста за вбитих їм, яку він затворів за свого страченого сина “Око за око, і зуб за зуб”. Бульба і його вороги, що однаково фанатично вважають себе прихильниками щирої Христової віри, до кінця вірні саме цьому язичеському закону. Але в очах своїх земляків Бульба залишається героєм. Образ його дій такий, яка епоха.
Особисті достоїнства, що найчастіше переходять у свою протилежність, сприймаються прихильниками героя в дусі ідеалів, що панують у їхніх розумах. Зовсім інше звучання у двох інших повістей, що ввійшли в збірник “Миргород”. Повість “Старосвітські поміщики” – це історія подружньої пари, через все життя пронесшей почуття взаємної любові й турботу друг про друга.
Однак зі зворушливою сільською ідилією гостинних дідків сусідить їхня безгосподарність (слуги ледарюють, об’їдаються й крадуть) і вузькість інтересів – вся їхня увага спрямована головним чином на те, щоб смачно поїсти. Комічне враження роблять розмови Панаса Івановича й Пульхерии Іванівни про те, чого б з’їсти, або безглузді міркування Панаса Івановича щодо того, що він має намір піти на війну, де вони з Пульхерией Іванівною будуть жити, якщо будинок раптом згорить. Автор з розчуленням малює доброту, привітність і привітність цих людей У той же час невигадливе оповідання про їхнє життя-буття дає можливість відчути одноманітність і безцільність їхнього існування, поглиненого дрібними турботами.
Гоголь показує й високі моральні достоїнства своїх героїв: Пульхерия Іванівна перед смертю повна занепокоєння про свого чоловіка. Панас Іванович, що прожив після її ще п’ять років, постійно тужив за дружиною. “Покладете мене поруч із Пульхерией Іванівною”, – були його останні слова. В “Повісті про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” Гоголь продовжує тему затхлого й сірого провінційного побуту, безцільного й дозвільного існування.
Два сусіди довгі роки були закадичними приятелями, але випадково вимовлене в суперечці лайка зробила їхніми ворогами не на життя, а на смерть Із цього моменту обоє поважних чоловік одержимі однією думкою, як нашкодити сусідові. Зрештою справа доходить до судового розгляду. Головною радістю для колишніх приятелів стає звістка про те, що швидко справу зважиться – кожний упевнений, що на його користь.
“Нудно на цьому світлі, добродії! ” – цією фразою Гоголя завершує й “Повість про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем”, і збірник “Миргород”. Потрібно сказати кілька слів і про композицію збірника. Як і “Вечора на хуторі біля Диканьки”, він складається із двох частин: у першу ввійшли повести “Старосвітські поміщики” і “Тарас Бульба”, а в другу – “Вий” і “Повість про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем”.
Однак неважко помітити, що “Старосвітські поміщики” і “Повість про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” набагато ближче й тематично, і за часом описуваних подій. Однак автор помістив їх у різні частини збірника. Гоголь починає “Миргород” з повісті про життя закуткових поміщиків, своїх сучасників, а потім показує яскраві й неохватні картини історичного минулого, немов для контрасту Подібний же контраст проглядається й у сюжетах повістей із другої частини збірника: історія протистояння людини злим парфумам і оповідання про дурну сварку двох приятелів. Дана композиція збірника дозволяє авторові провести думка про здрібніння людської душі: на зміну мандрівкам і боям приходить нудне існування на одному місці, позбавлене серйозних занять.
Цю ідею автора й підкреслює фраза, який завершується “Миргород”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)