Скорочено твору Андрєєва “Баргамот і Гараська”

Природа не обділила Івана Акіндінича Бергамотове, именовавшегося офіційно “городовий бляха № 1920″, а неофіційно – “Баргамот”. Мешканці однієї з околиць Орла, Пушкарне вулиці – “Пушкар – проломние голови”, – шанували городового. “Високий, товстий, сильний, гучний” він був для них “статечним, солідним і серйозною людиною, гідним всякого пошани і поваги”. “Людина з піднесеними вимогами назвав би його шматком м’яса, околодочні наглядачі величали його дубиною, але те, що знав Баргамот, він теж знав міцно”.

І якщо це була лише інструкція для городових, “але зате ця інструкція так глибоко засіла в його неповороткості мозку, що витравити її звідти не можна було навіть міцною горілкою”. А ще “Баргамот мав непомірною величезною силою, сила ж на Пушкарне вулиці була усі”. Бійки тут часті, але ” Війна п’яних гармашів, як про кам’яний оплот, розбивалася об непохитного бергамоту…”. У сімейному житті Іван Акіндінич був строгий. Учив жінку і двох своїх діти, погодившись з тими вказівками, “які існували десь у закутку його великої голови”.

Дружина його, Мар’я, моложава і красива жінка,

поважала статечного і непитущого чоловіка, крутила їм “з такою легкістю і силою, на яку тільки й здатні слабкі жінки”.

“Години у десятому теплої весняного вечора Баргамот стояв на своєму посту, на розі Пушкарне і 3-й Посадской вулиць”. Настрій у нього поганий. Напередодні світлого Христового Воскресіння випало йому чергування. Повз йшли до церкви чисто одягнені пушкарі. Баргамот ж мріяв про час, що він подарує синові “мармуровий яйце” і вся сім’я сяде розговлятися. Благодушність Баргамот порушив п’яний Гараська, спочатку ледве відірвався від забору, але тут же прилип до ліхтарного стовпа. Баргамот здивувався, де Гараська встиг так набратися? Ніхто так не докучав городовому, як цей п’яничка. Душа в чому тримається, а скандаліст і шукач правди відмінний. “Тверезим його не бачив ніхто, навіть та нянька, яка в дитинстві забивається хлоп’ят, після чого від них чується спиртних запах, – від Гараська і до забитого місця несло сивухою”. Ночував він під кручею, в кущах, на зиму зникав, і з першим теплом з’являвся знову.

Баргамот зупинив Гараська, і потім поволік його до відділку. Гараська запитав: “А у Михайла-архангела дзвонили?” Баргамот відповів ствердно. “Христос, означає, воскрес”, – запитав Гараська і повернувся до Бергамот, але не встояв і, впавши, розбив пасхальне яйце. Він завив жалібно і протяжно, “хотів по-благородному… похрістосоваться… “Баргамот раптом стало нестерпно соромно. Він підняв п’яного і повів до себе додому. Дружина здивувалася, але промовчала. Сидячи за чистою скатертиною, Гараська обпікався гарячими щами, проливаючи жир на стіл, ніяковів та ще більше проливав. Господарі, здавалося, що не помічали помилки гостя. А дружина коли бергамоту поцікавилася, як по батькові Гараська і привітно запросила: “Їжте, Герасим Андрійович”, Гараська розридався: “По-батькові… Як народився, ніхто по батькові… не називав… “1898 р


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Скорочено твору Андрєєва “Баргамот і Гараська”