Скорочено “Стилет чи стилос?” Маланюка
Вірш “Стилет чи стилос?” (1924) дав назву першій збірці поета. Автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати в далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення реального світу наближення його до ідеалу, до Бога? Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи – стилет і стилос.
Аналіз “Стилет чи стилос?”
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Вид лірики: громадянська, філософська
Провідний мотив (ідея): роль митця,
Віршовий розмір: ямб
Стилет – це зброя (різновид кинджала), а стилос – це перо (загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці). Стилет – це символ боротьби за волю, за ідеали, стилос – це інструмент фіксування думки та краси, символ мистецтва. Ліричний герой розмірковує, що з них ефективніше.
Збірка Є. Маланюка “Стилет і стилос?” побудована на своєрідній художній антитезі. Стилет – це символ одвічної борні, це свідомий вибір боротьби за ідеали
Власне, у назві збірки, як і в однойменному вірші, загострювалася давня проблематика світової літератури: що має бути визначальним у художній творчості – краса чи служіння суспільним інтересам. Частка “чи” у формулі Є. Маланюка виконувала неабияку смислову роль, указуючи на певну нерішучість ліричного героя перед неминучим вибором. Тому символ терезів як втілення долі поета за такої невизначеності завбачає трагічні наслідки вагання, зумовлює потребу подолання подвійної ситуації.
Отже, Є. Маланюк прагнув, щоб його слово було гострим, як кинджал, тобто стало зброєю в умовах виборювання української державності. Водночас він був проти заземленого, однобокого розуміння проблеми, маючи на увазі історичну закономірність чи, висловлюючись точніше, приреченість митця недержавної нації на служіння національним інтересам, а не естетичним потребам.
Стилет чи стилос?
Стилет чи стилос? – не збагнув. Двояко Вагаються трагічні терези. Не кинувши у глиб надійний якор, Пливу й пливу повз береги краси.
Там дивний ліс зітхає ароматом І весь дзвенить од гімнів п’яних птиць, Співа трава, ніким ще не зім’ята, І вабить сном солодких таємниць,
Там зачарують гіпнотичні кобри Під пестощі золототілих дів… А тут – жаха набряклий вітром обрій: Привабить, зрадить, і віддасть воді.
Та тільки тут веселий галас бою – Розгоном бур і божевіллям хвиль. Безмежжя! Зачарований тобою, Пливу в тебе! В твій п’яний синій хміль!
Літературознавці про твір. Автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати у далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення реального світу, наближення його до ідеалу, до Бога. Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи – стилет і стилос (стилет – це холодна зброя, різновид кинджала; стилос – загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці). Протилежність настанов увиразнюють також прислівники “тут” – “там”. Ситуація вибору для митця надзвичайно складна: герой “пливе” по непевній воді (“тут”) і його манять “береги краси” (“там”). Хоча “тут – жаха набряклий вітром обрій”, усе ж героя більше зачаровує таки “веселий галас бою”, тож він продовжує плисти у “безмежжя”, яким “зачарований”. Так ранній Маланюк відчув трагічну дилему свого життя. Трагічна доля Батьківщини, честь чоловіка, воїна, оборонця спонукають його брати у руки стилет: “Як в нації вождя нема. Тоді вожді її – поети!” (В. Пахаренко).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)