Скорочено Прометей прикутий есхила
Титан Прометей, благодійник людства, уперше з’являється в поемі Гесиода “Феогония”. Там він – розумний хитрун, що влаштовує поділ жертовного бичачого м’яса між людьми й богами так, щоб краща частина дісталася в їжу людям. А потім, коли розсерджений Зевс не хоче, щоб люди могли варити й жарити м’ясо, що дісталося, і відмовляється дати їм вогонь, Прометей викрадає цей вогонь тайкома й приносить людям у порожньому очереті. За це Зевс приковує Прометея до стовпа на сході землі й насилає орла виклевивать його печінка. Тільки через
Прометей став величавей і возвишенней: він не хитрун і злодій, а мудрий провидець. (Саме ім’я “Прометей” значить “Промислитель”.) На початку миру, коли старші боги, титани, боролися з молодшими богами, олімпійцями, він знав, що силою олімпійців не взяти, і запропонував допомогти титанам хитрістю; але ті, гордовито покладаючись на свою силу, відмовилися, і тоді Прометей, бачачи їхню приреченість, перейшов на сторону олімпійців і допоміг їм здобути перемогу. Тому розправа Зевса над своїм колишнім
Олімпійці бояться, що як вони скинули у свій час батьків-титанів, так і їх коли-небудь скинуть нові боги, їх нащадки Як це запобігти, вони не знають. Знає Прометей; потім Зевс і терзає Прометея, щоб визнать у нього цю таємницю. Але Прометей гордо мовчить. Тільки тоді Зевсов син Геракл – ще не бог, а тільки трудівник-герой – на подяку за все добро, що Прометей зробив людям, убиває роздираючого орла й полегшує Прометееви борошна, Прометей на подяку відкриває таємницю, як урятувати влада Зевса й всіх олімпійців.
Є морська богиня, красуня Фетида, і Зевс домагається її любові Нехай він не робить цього: долею призначено, що у Фетиди народиться син сильніше свого батька. Якщо це буде син Зевса, то він стане сильніше Зевса й скине його: влади олімпійців прийде кінець. І Зевс відмовляється від думки про Фетиде, а Прометея на подяку звільняє від страти й приймає на Олімп. Фетиду ж видали заміж за смертну людину, і від цього шлюбу в неї народився герой Ахілл, що дійсно був сильніше не тільки свого батька, але й всіх людей на світі. От по цьому оповіданню й зробив свою трагедію про Прометее поет есхил.
Дія відбувається на краю землі, у далекої Скифии, серед диких гір – може бути, це Кавказ. Два демони, Влада й Насильство, уводять на сцену Прометея; бог вогню Гефест повинен прикувати його до гірської скелі Гефесту жаль товариша, але він повинен коритися долі й волі Зевса: “Ти до людей понад міру був співчутливим”. Руки, плечі, ноги Прометея оковують кайданами, у груди вбивають залізний клин. Прометей безмовний.
Справа зроблена, кати йдуть, Влада кидає презирливо: “Ти – Промислитель, от і промисли, як самому врятуватися!” Тільки залишившись один, Прометей починає говорити. Він звертається до неба й сонця, землі й морю: “Гляньте, що терплю я, бог, від божих рук!
” І все це за те, що викрав для людей вогонь, відкрив їм шлях до гідного людини життю Є хор німф – Океанид. Це дочки Океану, іншого титана, вони почули у своїх морських далечінях гуркіт і брязкіт Прометеевих оковів. “ПРО, краще мене нудитися в Тартарі, чим корчитися тут в усіх на очах!
– викликує Прометей. – Але це не навік: силою Зевс нічого від мене не доможеться й прийде просити мене про свою таємницю смиренно й ласкаво”. – “За що він стратить тебе?” – “За милосердя до людей, тому що сам він не милосердний”.
За Океанидами входить їхній батько Океан: він колись воював проти олімпійців разом з іншими титанами, але упокорився, скорився, прощений і мирно плескається по всіх кінцях світу. Нехай упокориться й Прометей, не те не минути йому ще гіршої кари: Зевс мстивий! Прометей презирливо відкидає його ради: “Про мене не піклуйся, подбай про себе: як би тебе самого не покарав Зевс за співчуття злочинцеві! ” Океан іде, Океаниди співають жалісливу пісню, поминаючи в ній і Прометеева брата Атланта, що от так само мучається на західному кінці світу, підтримуючи плечима мідний небозвід.
Прометей розповідає хору, скільки доброго він зробив для людей.. Вони були нерозумні, як діти, – він дав їм розум і мовлення. Вони нудилися турботами – він вселив їм надії.
Вони жили в печерах, лякаючись кожної ночі й кожної зими, – він змусив їх будувати будинку від холоду, пояснив рух небесних світил у зміні пір року, навчив листа й рахунку, щоб передавати знання нащадкам Це він указав для них руди під землею, впріг їм биків у соху, зробив воза для земних доріг і кораблі для морських шляхів. Вони вмирали від хвороб – він відкрив їм цілющі трави. Вони не розуміли віщих знамень богів і природи – він навчив їх ворожити й по пташиних лементах, і по жертовному вогні, і по нутрощам тварин. “Воістину був ти рятівником для людей, – говорить хор, – як же ти не врятував самого себе?
” “Доля сильніше мене”, – відповідає Прометей. “И сильніше Зевса?” – “И сильніше Зевса”.
– “Яка ж доля призначена Зевсу? ” – “Не запитуй: це моя велика таємниця”. Хор співає скорботну пісню. У ці спогади про минуле раптом уривається майбутнє.
На сцену вбігає кохана Зевса – царівна Ио, перетворена вкорову. (На театрі це був актор у рогатій масці. ) Зевс звернув неї в корову, щоб сховати від ревнощів своєї дружини, богині Гери. Гера догадалася про цьому й зажадала корову собі в подарунок, а потім наслала на неї страшного гедзя, що погнав нещасну по всьому світлу.
Так потрапила вона, измученнаяболью до божевілля, і до Прометеевим гір. Титан, “захисник і заступник людський”, її жалує; він розповідає їй, які подальші скитания мають бути їй по Європі й Азії, крізь спеку й холод, серед дикунів і чудовиськ, поки не досягне вона Єгипту А в Єгипті народить сина від Зевса, а нащадком цього сина у дванадцятому коліні буде Геракл, стрілець із лука, що прийде сюди врятувати Прометея – хоча б проти волі Зевса. “А якщо Зевс не дозволить?” – “Тоді Зевс загине”. – “Хто ж його погубить?
” – “Сам себе, замисливши нерозумний шлюб”. – “Який? ” – “Я не скажу ні слова більше”. Отут розмові кінець: Ио знову почуває жало гедзя, знову впадає в божевілля й у розпачі мчиться ладь. Хор Океанид співає: “Так мине нас вожделенье богів: жахливі їхня любов і небезпечна”.
Сказано про минуле, сказано про майбутнє; тепер на черзі страшне сьогодення От іде слуга й вісник Зевса – бог Гермес. Прометей його нехтує як дармоїда хазяїв-олімпійців. “Що сказав ти про долю Зевса, про нерозумний шлюб, про загибель, що загрожує?
Визнайся, не те гірко постраждаєш! ” – “Краще страждати, чим прислужничать, як ти; а я безсмертний, я бачив падіння Урана, падіння Крона, побачу й падіння Зевса”. – “Бережися: бути тобі в підземному Тартарі, де мучаться титани, а потім стояти тобі тут з раною в боці, і орел буде клювати твою печінку”. – “Все це я знав заздалегідь; нехай бушують боги, я ненавиджу їх!” Гермес зникає – і дійсно, Прометей викликує: “От і впрямь навколо затремтіла земля,/ И блискавки в’ються, і громи гримлять…
/ Об Небо, об матір свята, Земля, / Подивитеся: страждаю безвинно! ” Це кінець трагедії
(2 votes, average: 5.00 out of 5)