Художня своєрідність п’єси “Прометей прикутий”

Існувала Древня Легенда, відповідно до якої Эсхил, заснувши в дитинстві в батьківському винограднику, побачив у сні бога Диониса. Бог попередив хлопчика про те, що він повинен стати трагічним поетом. По велінню богів Эсхил став автором багатьох десятків п’єс, з яких, на жаль, до нашого часу збереглися тільки сім. Серед цих перлин давньогрецької драматургії – і п’єса ” Прометей прикутий”.

Швидше за все, ця трагедія була частиною трилогії, що закінчувалася не драматичним добутком, що дійшов до нас, “Прометей звільнений”.

Дія п’єси відбувається в дикій країні скіфів – Скифии, на далекому краї землі. По велінню грізного Зевса вірні раби, Влада й Сила, приводять Прометея до гір, у підніжжя яких б’ються хвилі океану. Бог-коваль Гефест не зі своєї волі, з болем у серце приковує Прометея до гори. У груди Прометея встромлюється алмазний клин, тіло його залізними оковами накрепко прикуто до стрімчака. А покараний Прометей, як відомо, за милосердя до смертних людей. Ні стогону, ні подиху, ні докору не проронив гордий Прометей у присутності вірних слуг Зевса. Тільки залишившись один, він гірко нарікає на свою долю швидкокрилим вітрам, рікам,

морським хвилям, Мати^-Землі, всевидючому Сонцю. Прометей намагається заспокоїти себе тим, що сам передбачав своє Майбутнє й свідомо йшов до нього. Разом з гіркотою росте в ньому гордість Титана, що страждає за праву справу:

Але що я говорю? Адже я й сам Передбачав все прийдешнє, і немає Нежданих нещасть для мене Я повинен Свою долю переносити легко…

Дія як таке в даній трагедії відсутній. Сучасний глядач побачив би на сцені прикутого Титана, що вимовляє монологи. Вся центральна частина трагедії – це міркування про нещастя людства, про свою долю, про тиранію Зевса. Поворотні пункти сюжету – початок і кінець п’єси, тобто приковування Прометея до скелі й повалення його Зевсом під землю. Прихід Океанид і старця Океану, а також несподівана поява Ио в образі корови не міняють статичного характеру п’єси. Таким чином, ми сприймаємо всі поворотні моменти в п’єсі всього лише як тло, на якому розвертається сумна картина страждань і борошн Прометея. Спочатку, коли Влада й Сила ображають Прометея, називаючи “помилковим прозорливцем”, він тільки мовчачи терпить образи й пре зорове відношення до себе ганебних рабів волі Зевса. Але як тільки мучителі ховаються за обрієм, засмучена душа Про метея волає до сил справедливості й гуманізму. У другий сцен ослабілий Титан ридає про прийдешні лиха:

Ганебні узи знайшов для мене Новоявлений цар блаженних богів На жаль! Я ридаю про це лихо И о лихах прийдешніх – і де ж межа Моїх нескінченних страждань?

Поступово до кінця монологу Прометей знову починає вірити свої сили. Він вірить, що страждає за благодіяння, адже він приніс божественне полум’я смертним і вогонь став людям наставником і помічником у всіх мистецтвах. Коли Прометея починають утішати Океаниди, він уже не оплакує свою долю – він забуває про неї й весь віддається думкам про стражденне людство. Доля бедних, переслідуваних Зевсом людей стискає його серце

У той момент, коли старець Океан намагається схилити Прометея до покори, скорбота про людину переходить у сум про гірку долю всіх повалених Зевсом. Більше того, коли Океан повідомляє йому про свій намір піти із проханням про його звільнення до Зевсу, Прометей просить його не проявляти запопадливість. Він нагадує про сумну долю стоглавого чудовиська Тифона, що боровся із Зевсом за панування над миром, але був переможений. У рішучості Океану Прометей бачить лише безцільну працю, порожню нерозумність. Гордий Титан, що передбачав свою сумну долю, не готовий іти на угоду із власною совістю й жити за законом, запропонованому Океаном: “Здаватися дурним – розумному корисно”.

Хор, рисующий картину світового плачу по Прометею, ще більше згущає фарби: “Всі, всі, про Прометей, у гіркій стогнуть тузі над скорботою твоєї!” Але Прометей суворий і строгий до себе. Його більше турбують страждання бідних смертних, які завдяки Прометею стали розумними й навчилися мислити. Колись люди не вміли будувати будинку із цегли, тулилися в глибині підземних печер, не розрізняли прикмет зими, весни, осені. Прометей навчив їхній науці чисел і грамоті, дав творчу пам’ять. Він приручив диких тварин, освітив людей у медицині, установив способи передбачення майбутнього, навчив визначати зміст віщих снів. За все те, чому навчилася людина, вона повинен був дякувати милосердного й розсудливого Титана

Зустріч З Ио викликає в Прометея вибух обурення. Дівчину полюбив Зевс, і по його волі Ио вигнали з будинку й вітчизни: Вигнав мене батько, але проти волі: Железною вуздою примусив Зевс Своє веленье виконати

У досягненні своїх бажань Зевс був непохитний. Він не піклувався про благополуччя й щастя коханої, не зміг захистити неї від гніву свій чоловік і жінка Гери. З волі ревнивої богині Ио була звернена в корову, переслідувану гедзем, від якого вона марне тікає й метається по всьому світлу. Прометея терзає вид її мучень і дратує деспотизм Зевса: “Адже він, бажаючи бути чоловіком цієї смертної, неї прирік скитаниям таким!” Милосердний Титан возвещает їй майбутнє, повне страждань і одночасно вселяє надію на порятунок і швидке рятування від борошн

Чим більше Прометей міркує про свою долю, тим більше переповняється спокійною впевненістю наприкінці єдиноборства із Зевсом. “Упокориться Зевс, хоча він серцем гордий”, – говорить Прометей. Наступить час, коли “затріпотить Зевс і буде знати, що бути рабом – ні те, що бути владикою”. Коли з’являється Гермес із погрозами й пророкуваннями нових борошн, Прометей спокійний:

…але борошна терпіти Ворогу від ворогів – не ганебно нітрохи. Так нехай же мечами небесних вогнів Терзати мене кинеться…

Спокій і впевненість Прометея дивують слухняного виконавця чужої волі Гермеса. Він приймає Титана, з яким його зв’язує споріднення й спільність ремесла, за божевільного. Незважаючи на трагічний фінал, коли Прометей з волі Зевса провалюється під землю, п’єса звучить оптимістично. Поступове посилення борошн головного героя й у той же час зростання впевненості у своїй правоті вселяє віру в торжество справедливості. Страждання Прометея викликають у нас повага до героя, збурювання невдячністю Зевса, але ніяк не слізливу жалість. В образі страждаючого Титана втілилася ідея непохитної людської волі й енергії душі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Художня своєрідність п’єси “Прометей прикутий”

Categories: Нові твори

Links