Скорочено ПЛОМІННИЙ ДЕНЬ – ОЛЕНА ТЕЛІГА
День прозорий мерехтить, як пломінь,
І душа моя горить сьогодні.
Хочу жити, аж життя не зломить,
Рватись вгору, чи летіть в безодню.
Хоч людей довкола так багато,
Та ніхто з них кроку не зупинить,
Якщо кинути в рухливий натовп
Найгостріше слово – Україна.
І тому росте, росте прокляття!
Всі пориви запального квітня
Неможливо в дійсність перелляти,
На землі байдужо-непривітній.
Хочу крикнуть в далечінь безкраю
І когось на допомогу кликать,
Бо душа моя сьогодні грає
І рушає на шляхи великі.
Хай
І, мов прапор в сонці, затріпоче,
Хай кружляє, мов невтомний сокіл
І зриває рідних і охочих!
Все чекаю на гарячий подих,-
Геній людський, чи лише випадок,
Щоб застиглі і покірні води
Забурлили водоспадом.
Європа визнає державу
Нову; їй дано грунт і тло,
І сяє променями слави
Її уквітчане чоло.
Душа ж гетьманова двоїться;
Гуде новий універсал:
“Під руського царя горніться!”
Москві відданий генерал,
Вкраїни зрікшися, мов секти,
І, враз окресливши криву,
Перед державцем у проекті
Схилив бунчук і булаву.
І
Московської, під крик і свист
Юрби, при виблисках зірниці
Ламається тоненький міст.
Забудь, гетьмане, сан високий!
Настануть безтривожні дні,
І ти пізнаєш мудрий спокій
В ясній ванзейській тишині.
Як сріблом час позначить скроні,
Дійшовши світлих верховин,
Суддя ти станеш безсторонній
І України вірний син.
Віків минулих божевілля
Набуде тон картин Доре,
І жартівливість водевіля
Трагічну барву прибере.
Історія відміни любить.
Щоб не урвався нам терпець,
Гримлять її веселі труби,
Що дії другій вже кінець.
Завіса падає додолу,
Завіса вгору знов іде:
Нове накреслюючи коло,
Хтось інший натовпи веде.
І коли закрутить непогода
І мене підхопить, мов піщину,
Хай несуть мене бурхливі води
Від пориву до самого чину!