Скорочено оповідання Один день Івана Денисовича Солженицина А. И

23 червня 1941 року, на другий день після початку Великої Вітчизняної війни, Іван Денисович, герой повести, пішов на фронт. Пішов селянин із села Темгенево, залишилися будинку дружина й дві дочки. Був ще синочек, але вмер. У лютому 1942 року на Північно-Західному фронті потрапив в оточення.

Червона Армія кинула своїх солдатів, вони пропадали з голоду, слабшали. До того дійшло, що їли копита полеглих коней… Іван виявився в полоні в німців, ухитрився бігти.

П’ятеро змучених полонених вибралися ксвоим. От тільки “свої” автоматники двох

уклали на місці, а третій умер від ран. Двох що залишилися здали в НКВД. Наслідок був недовгим – Іван Денисович відразу виявився в радянському концтаборі. У часи сталінських репресій кожний, хто побував у полоні в німців, автоматично зараховувався до шпигунів.

І спробуй відмикатися, спробуй не підпиши – розстріляють, а так – поживеш небагато ще. Вісім років відсидів Іван Денисович Шухов в Усть-Ижме, сидить дев’ятий рік у Сибіру, на каторзі Зубов вуж половини ні, голова голена, борода довга – каторжник! У таборі кожна деталь важлива для збереження життя. Автор докладно описує одяг ув’язненого: бушлат,

підперезаний мотузочкою, поверх тілогрійки, валянки, під валянками – дві пари онуч (старі й поновей). На ватяних штанях ледве вище коліна пришитий брудний шматок з табірним номером Строго говорячи, дія в повісті відбувається протягом одного дня.

Але за цей день ми можемо побачити, що відбувалося на сталінській каторзі. Головне в таборі – це не вмерти з голоду, добути собі їжу. Хіба ув’язнених не годують? Основна їжа – мерзенна баланда (юшка) із дрібної рибки й мерзлої капусти Можна постаратися й добути собі зайву пайку хліба або ще одну миску тої ж баланди.

Деякі ухитряются одержувати посилки, наприклад Цезар Маркович. Ніколи він збирався бути режисером, так не встиг ще й першої картини зняти, як взяли й посадили. Це гарна людина східного типу – не те грек, не те єврей. Вуси в нього густі, чорні – у таборі не збрили, тому що така фотографія додається до справи.

Цезар усе ще живе спогадами про минуле, відчуває себе діячем культури З інтелігентними людьми веде розмови про режисерів кіно й театру, про “політичну ідею” як виправдання тиранії. Може вголос лаяти Сталіна – “батьку вусатого”, із чого Шухов робить висновок, що на каторзі більше волі, чим в Усть-Ижме: ніхто не стукає, строку не додає. Цезар досить практичний: зі своїх посилок він уміє “сунути в рот, кому треба”. От і прибудувався “недоумком” (на легкій роботі) – помічником нормувальника. Жадібним його не назвеш – одержавши посилку, ділиться й тютюном, і продуктами, особливо за зроблену послугу Шухову, селянинові, цей інтелігент здається нічого не розуміючим у житті: посилку потрібно не залишати в бараку, а скоріше тягти в камеру схову – адже свої ж “товариші” розкрадуть.

Іван Денисович устеріг добро Цезаря – і той перед ним у боргу не залишився. Особливо щедро інтелігент ділиться їжею із сусідом “по тумбочці” – Кавторангом, морським капітаном другого рангу Буйновским. Морський офіцер, що ходив і Північним морським шляхом, . і навколо Європи, один раз як офіцер зв’язку супроводжував англійського адмірала.

Англієць високо оцінив професіоналізм російського капітана й надіслав йому якось після війни подарунок на пам’ять, із чого НКВД зробив закономірний висновок: Кавторанг – англійський шпигун! У таборі цей шляхетний офіцер недавно, тому усе ще вірить у справедливість і Конституцію: “Ви права не маєте людей на морозі роздягати! ” Звиклий командувати, Буйновский проте не ухиляється від роботи. Укладені цієї людини поважають.

А от кого не поважають, так це колишнього конторського начальника Фетюкова – той не вміє нічого робити, хіба що носилки тягати, допомоги йому з будинку ніякий – дружина від нього відмовилася й відразу заміж вийшла. Фетюков звик їсти від пуза й не соромиться “шакалить”, тобто жебрати У ньому абсолютно немає почуття власного достоїнства, тому його й нехтують, а іноді й б’ють. Відсічі Фетюков дати не може – “утреться, заплаче й піде”. По-крестьянски мудрий Шухов робить висновок, що такому на зоні не вижити: “Не вміє себе поставити” .

А зберігати достоїнство необхідно навіть із простих життєвих міркувань – занепала людина втрачає волю до життя й не може дотягти до кінця строку. Шухов посилок з будинку не одержує – село голодує Він намагається розтягти пайку розумно: так, щоб не відчувати голоду протягом дня. Не соромиться й “закосити” зайвий шматок від табірного начальства. Каторжани працюють у цей день на будівництві будинку. Шухов від справи не отлинивает.

За результатами роботи бригадир Андрій Прокофьевич Тюрин (теж ув’язнений, розкуркулений) виписує “процентовку”, а це зайва пайка хліба, у зоні ж “двісті грам життям правлять”. Робота допомагає наповнити день змістом, не томитися від підйому до відбою Радість фізичної праці підтримує особливо такі натури, як селянин Шухов. Іван Денисович – кращий у бригаді майстер. Він уміє розподілити свої сили так, щоб не перенапружуватися, але й не безсовісно отлинивать. Старанно й навіть азартно працюючи, Шухов радується ще й тому, що йому вдалося сховати від охоронців уламок пилки – з нього вмільці зроблять мініатюрні ножички, а їх уже можна буде обмінювати на тютюн і, хліб.

“Заначенние” (заховані) речі постійно піддаються ризику бути виявленими – охорона регулярно проводить “шмони” (обшуки). Обдурити табірне начальство – це важливе завдання, що будить своєрідний азарт. Дивна “заначка” в Алеши-Баптиста – це посаджений за віру сектант, дуже чистий і світлий, завжди вмитий. У записну книжку він переписав половину Євангелія й хитро засовує свій скарб у щілину в стіні – жоден “шмон” ще не знайшов цього свідчення злочину. Сіл Алеша за віру – і у вірі зміцнився.

При всякому зручному випадку агітує: “Молитися треба про духовний: щоб Господь із нашого серця накип злу знімав”. Так що не тільки про хліб насущному піклуються на каторзі – є отут і релігійні й політичні суперечки, розмови про мистецтво… Однак здорова селянська натура Івана Денисовича Шухова насамперед змушує підбити такі підсумки що йде (на його думку, удалого) дня: “у карцер не посадили, на Соцгородок (у голе поле в тріскучі морози) працювати не послали, шматок ножівки заначил і на шмоне з нею не попався, в обід удалося одержати зайву порцію каші (закосити), у Цезаря підробив. Табачку купив…” От такий – майже щасливий – табірний день.

І таких “щасливих днів” – три тисячі п’ятсот шістдесят чотири


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено оповідання Один день Івана Денисовича Солженицина А. И

Categories: Скорочені твори

Links