Скорочено “Ніч ніжна” Фицджеральда
Перед від’їздом Дикий улаштовує прощальний обід, на який кликана й компанія “светлокожих”. Обід удався: “светлокожие” у променях чарівності Дика розкрили кращі сторони своїх натур; але Розмэри, порівнюючи їх з хазяями, переймається свідомістю винятковості Дайверов… А скінчився обід дуеллю. Миссис Маккиско, одна з “светлокожих”, зайшла в будинок і побачила там щось таке, чим не встигла поділитися: Томми Барбан дуже переконливо не радив їй обговорювати происходящее на віллі “Діана”; у підсумку Томми стріляється з
У Парижу під час однієї із запаморочливих эскалад Розмэри говорить собі: “Ну от і я пропалюю життя”. Бродячи з Ніколь по магазинах, вона прилучається до тому, як витрачає гроші дуже багата жінка. Розмэри ще сильніше закохується в Дика, і в нього ледь вистачає сил зберегти імідж дорослого, удвічі старшої, серйозної людини – він аж ніяк не байдужий до чарів цієї “дівчини в кольорі”; напівдитина, Розмэри не розуміє, яку лавину обрушила. Тим часом Эйб Норт пускається в запій і, замість того щоб виїхати в Америку, в одному з барів провокує конфлікт
Дикий улаштував так, що репутація “Папиной дочки” залишилася незаплямованої, – справа зам’яли, обійшлося без репортерів, але Париж Дайверы залишають у поспіху. Коли Розмэри заглядає у двері їхнього номера, вона чує нелюдське виття й бачить перекручене божевіллям особа Ніколь: вона вп’ялася на перемазане кров’ю ковдра. Тоді-Те вона й зрозуміла, чого не встигла розповісти миссис Маккиско.
А Дикий, вертаючись із Ніколь на Блакитний берег, уперше за шість років шлюбу почуває, що для нього це шлях звідкись, а не кудись. Навесні 1917 р. доктор медицини Ричард Дайвер, демобілізувавшись, приїжджає в Цюріх для завершення утворення й одержання вченого ступеня. Війна пройшла повз нього, – він уже тоді являв собою занадто більшу цінність, щоб пускати його на гарматне м’ясо; на стипендію від штату Коннектикут він учився в Оксфорді, закінчив курс в Америці й стажувався у Відні в самого великого Фрейда. У Цюріху він працює над книгою “Психологія для психіатра” і безсонними ночами мріє бути добрим, бути чуйним, бути відважн і розумним – і ще бути улюбленим, якщо це не послужить перешкодою
У свої двадцять шість він ще зберігав безліч юнацьких ілюзій – ілюзію вічної сили, і вічного здоров’я, і переваги в людині доброго початку – втім, те були ілюзії цілого народу. Під Цюріхом, у психіатричній лікарні доктора Домлера, працює його друг і колега Франц Грегоровиус. Уже три роки в цій лікарні перебуває дочка американського мільйонера Ніколь Уоррен; вона втратила розум, у шістнадцять років ставши коханкою власного батька. У програму її лікування входила переписка з Дайвером. За три роки здоров’я Ніколь поправилося настільки, що її збираються виписати
Побачившись зі своїм кореспондентом, Ніколь закохується в нього. Дикий у складному становищі: з одного боку, він знає, що це почуття почасти було спровоковано в лікувальних цілях; з іншого боку, він, “собиравший її особистість зі шматочків”, як ніхто іншої, розуміє, що якщо це почуття в неї відняти, то в душі її залишиться порожнеча. А крім того, Ніколь дуже гарна, а він не тільки лікар, але й чоловік. Всупереч доводам розуму й радам Франца й Домлера, Дикий жениться на Ніколь
Він усвідомлює тім, що рецидиви хвороби неминучі, – до цього він готовий. Куди більшу проблему він бачить у багатстві Ніколь – адже він жениться аж ніяк не на її грошах (як думає сестра Ніколь Бэби), а скоріше всупереч їм, – але й це його не зупиняє. Вони люблять один Одного, і, незважаючи ні на що, вони щасливі. Побоюючись за здоров’я Ніколь, Дикий причиняється переконаним домосідом – за шість років шлюбу вони майже не розставалися. Під час затяжного рецидиву, случившегося після народження їхньої другої дитини, дочки Топси, Дикий навчився відокремлювати Ніколь хвору від Ніколь здорової й відповідно в такі періоди почувати себе тільки лікарем, залишаючи осторонь те, що він ще й чоловік. На його очах і його руках сформувалася особистість “Ніколь здорової” і виявилася досить яркою й сильної настільки, що всі частіше його дратують її приступи, від яких вона не дає собі праці втримуватися, будучи вже цілком всилах.
Не тільки йому здається, що Ніколь використовує свою хворобу, щоб зберігати влада над навколишніми. Щосили Дикий намагається зберегти деяку фінансову самостійність, але це дається йому всі трудней: нелегко пручатися його потоку, що заливає, речей і грошей – у цьому Ніколь теж бачить важіль своєї влади. Їх усе далі відводить від нехитрих умов, на яких колись був укладений їхній сполучник…
Подвійність положення Дика – чоловіка й лікаря – руйнує його особистість: він не завжди може відрізнити необхідну лікареві дистанцію стосовно хворої від холодку в серце стосовно дружини, з якої він єдиний плоттю й кров’ю… Поява Розмэри змусило його усвідомити все це. Проте зовні життя Дайверов не міняється. Різдво 1926 р. Дайверы зустрічають у Швейцарських Альпах; їх відвідує Франц Грегоровиус. Він пропонує Дику спільно купити клініку, для того щоб Дико, автор безлічі визнаних праць по психіатрії, проводив там кілька місяців у році, що давало б йому матеріал для нових книг, а сам він взяв на себе клінічну роботу. Ну й зрозуміло, “для чого ж може звертатися європеєць до американця, як не за грошима”, – для покупки клініки необхо дим стартовий капітал
Дикий погоджується, давши себе переконати Бэби, що в основному розпоряджається грошима Уорренов і вважає це підприємство вигідним, що перебування в клініці в новій якості піде на користь здоров’ю Ніколь. “Там би я могла за неї зовсім не турбуватися”, – говорить Бэби. Цього не трапилося. Півтора року одноманітного розміряного життя на Цугском озері, де нікуди дітися друг від друга, провокують найтяжкий рецидив: улаштувавши сцену безпричинних ревнощів, Ніколь із божевільним реготом ледь не пускає під укіс машину, у якій сиділи не тільки вони з Дикому, але й діти
Не в силах більше жити від приступу до приступу Дикий, доручивши Ніколь турботам Франца й доглядальниці, їде відпочити від її, від себе… нібито в Берлін на з’їзд психіатрів. Там він одержує телеграму про смерть батька й відправляється в Америку на похорони
По дорозі назад Дикий заїжджає в Рим з таємною думкою побачитися з Розмэри, що знімається там у черговому фільмі. Їхня зустріч відбулася; те, що починалося колись у Парижу, знайшло своє завершення, але любов Розмэри не може врятувати його – у нього вже незмога на нову любов. “Я як Чорна Смерть. Я тепер приношу людям тільки нещастя”, – з гіркотою говорить Дикий. Розставшись із Розмэри, він дивовижно наливається; з поліцейської ділянки його, страшно побитого, визволяє оказавшаяся в Римі Бэби, – вона майже задоволена, що Дико більше не бездоганний стосовно їх сім’ї
Дикий усе більше п’є, і всі частіше йому змінює чарівність, уміння все зрозуміти й усе простити. Його майже не зачепила готовність, з якої Франц приймає його рішення вийти зі справи й покинути клініку, – Франц уже й сам хотів запропонувати йому це, тому що репутації клініки не йде на користь постійний захід алкоголю, що виходить від доктора Дайвера. Для Ніколь внове те, що тепер вона не може перекласти на нього свої проблеми; їй доводиться навчитися відповідати за себе. І коли це відбулося, Дикий огиднув їй, як живе нагадування про роки мороку. Вони стають чужими друг Другові
Дайверы вертаються в Тарм, де зустрічають Томми Барбана, – він повоевал на декількох війнах, змінився; і нова Ніколь дивиться на нього новими очами, знаючи, що він завжди любив її. На Блакитному березі виявляється й Розмэри. Під впливом спогадів про першу зустріч із нею п’ять років тому Дико намагається влаштувати щось подібне до колишніх ескапад, і Ніколь із жорстокою ясністю, посиленою ревнощами, бачить, як він постарів і змінився. Змінилося й всі навколо – це містечко стало модним курортом, пляж, що ніколи Дикий розчищав граблями щоранку, заповнений публікою типу тодішніх “блідолицих”, Мэри Норт (тепер графиня Мингетти) не бажає дізнаватися Дайверов… Дикий залишає цей пляж, як низложенный король, що втратився свого королівства. Ніколь, святкуючи своє остаточне зцілення, стає коханкою Томми Барбана й потім виходить за нього заміж, а Дикий вертається Вамерику.
Він практикує в маленьких городках, ніде не затримуючись надовго, і листа від нього приходять усе рідше й рідше.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)