Гармонія й краса у творчості Л. Н. Толстого
Співай солодкозвучний гімн священній красі! Вона одна живе, безгрішна й споконвічна, Смерть може розкидати мирів тремтячий рій, Але краса горить, народжуючись нескінченно… Депонт де Лиль, “Гипапсия” Людина завжди прагне до гармонії, до піднесеного й доконаному – у собі й поза собою, і багато в чому зміст усього цього він виражає одним словом – краса. Усе у світі зв’язано, і все має протилежність. Є Христос – є й Антихрист, є краса – є й антикраса, або неподобство, і зміст цього слова настільки ж величезний
Толстой в “Війні
Усе осягається в порівнянні, і Толстой створює багато протилежностей (навіть назва – ” Війна й мир”). Элен і князівна Марья. У зовнішності й тої й іншій виділяється по одній деталі: посмішка Элен і ока Марьи. “Незмінна посмішка гарної жінки” чарівна, вона “висвітлює” всі навколо, але… Краса у своїй нескінченності має властивість
До прекрасних очей князівни Толстой звертається навіть частіше, ніж до посмішки Элен, і щораз її погляд здатний сколихнути душу. Те ці “більші, глибокі” очі повні любові, смутку, жалю, те немов “промені теплого світла снопами виходять із них”. Чому? “Світильник для тіла є око”. Людина сам створює свою красу, творячи свій мир. Віра в Бога, Євангеліє – фундамент світобудови князівни Марьи. Обстановка в її куточку будинку мало-мало нагадує нам рідний будинок Катерины в “Грозі” – і отут, і там ми бачимо “божих людей”, але різниця між їхнім положенням величезна: для Марьи це порушення волі батька. Інша в князівни й віра: вона наповнена неабияким розумом, і інше – чисте християнське – мирочувствование.
Навіть її ім’я відразу нагадує нам про Пресвяту Діву. Марья хоче любити всіх, як “Христос любив людство”, бути “доконаної, як Батько наш небесний”, її душа позбавлена спокою в постійному самовдосконаленні, у збагненні вічного, і її променисті очі – дзеркало її високої, чистої ду-” ши. Вони “привлекательнее Краси”. Я можу представити її некрасивої лише тоді, коли неї придушуються
Старий князь тримає дочку в страху, що спотворює риси будь-якої людини; Ліза й Бурьен намагаються нарядити неї, щоб зробити вигідне враження на Курагиных (і це все відбувається в годинники, коли Марья найбільше некрасива). Вона сама намагається придушити в собі спрагу любові й материнства, забуваючи, що чоловік і діти – теж ближні й любов до них не може бути нижче християнської. Перебуваючи в стані майже неможливості самовираження, вона збирає щиросердечні скарби. І як перетворює її знайомство з Ростовими й особливо любов до Миколи! Бурьен, “сама митецька кокетка”, не могла зрозуміти, що відбулося
Але де вуж їй зрозуміти, що тільки природність, вихід із зовнішніх і власних лещат “освітили” особу й перевтілили “моральну” красу князівни в єдину красу душі й тіла. У цьому їй допомагає й Наташа, із самого дитинства обладавшая такою єдністю краси. Вона – це як би уособлення, відбиття краси життя, і, коштує життєвої гармонії поза нею зруйнуватися – їде князь Андрій, розриваються їхні відносини, умирає Андрій, їде Пьер, – Наташа занедужує, мерхне її краса
Але сила життя все відновлює, Наташа як би народжується знову й відроджує силою своєї краси інших, повертає їм бажане почуття гармонії… Элен створює свою красу й мир за законами придворних салонів, для Толстого являющихся антикрасою. Салонний мир не здатний замінити некрасивість (про моральність і мовлення бути там не може) учинків Элен, тому що вона є його втіленням, верхи природно-лицемірного “уміння тримати себе”, бути на висоті положення. Замилування цього миру зміцнюють в Элен самовдоволення й егоїзм, на відміну від Марьи, завжди не вдоволеної собою, і Наташи, по-детски любующейся собою в кращі годинники життя
Внутрішній мир людини, безмежний, як всесвіт, і являющийся його самою таємною таємницею, не може бути впізнаний у легкій світській бесіді-плітці, і мир Элен пізнається через її чоловіка, людину з великим розумом і серцем. Напевно, краще Алл С о ч. Р У б його [миру] не було, тому що, казавшийся спочатку порожнім, він став мерзенною клоакою. Що може бути гірше чарівної жінки в білосніжному одіянні, иэры-гающей брудні, до жахливості цинічні й брутальні слова?.. Від її немов виходить сморід, забувається й витончене плаття, і тонкий захід парфумів. Ця дисгармонія особливо огидна, коли Элен відмовляється від материнства, від того, що ставить жінку вище всіх, чим будуть щасливі Марья й Наташа.
Элен не здатна творити, давати нове життя, воно – бездумна руйнівниця. Одна з найбільших загадок краси – її незбагненність. І Пьер, і Микола осягають і не можуть осягнути до кінця Марью й Наташу. Осягати Элен просто не хочеться. Вона схожа на троянду з казки: від подуву вітерцю частина її изящнейших пелюстків обпала, і всі побачили проїдену черв’яком, бридко прогнилу середину: хто захоче доторкнутися до неї ще раз? Люцифер був найяснішим з ангелів
Після падіння він став дияволом. Товстої описує падіння краси застиглої форми, позбавленої Змісти й Життя. Вона не може йменуватися красою, тому що насправді це каліцтво, неподобство. Духовне розкладання переходить у фізичне, і Элен умирає, обриваючи “мерзенну породу” Кураги-Ных. А істинно гарні люди у великодушності своєму забувають зло, створена нею, і шкодують про порожнечу її життя. Краса Марьи й Наташи не вмирає, а триває в їхніх дітях, а це і є торжество щирої краси, краси єдиної й созидающей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)