Скорочено МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ – ОСТАП ВИШНЯ
Сом
( Скорочено )
Ви були коли-небудь на річці, на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Сіверський Донець? Не були? Побувайте!
Заплава річки Осколу… заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою, соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видко! Поміж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квітками-горнятами на довжелезних зелених батогах! А скільки там водяних лілій!.. Дівчатка, було, як сядуть на човника та як поїдуть по тих озеречках
Чарівна річка Оскіл.
А скільки там диких качок!.. А болотяних курочок! Гуляють качатка, у теплій воді купаючись. Раптом тривожний мамин голос, тихе – ках! – і каченяток нема! їх як злизало. Вони або пірнули, або до куги, до очерету, до латаття попритулялися, поприкипали. І не дишуть! Небезпека минула, мамине заспокійливе – ках! – і знову весела гра – купання серед озеречка.
Чарівні
Якраз проти радгоспу річище в Осколу широченьке, вода чиста-чиста, а трохи ліворуч – велика ковбаня, ціле урвище під зверху тихою водою.
Там така глибочінь, що й дна не дістанеш! – розповідав дід Панько. – Там ніхто ніколи дна ще не дістав. Боже вас борони там купатися! Втягує, вглиб утягує! Закрутить тебе, завертить, бульк! – і нема чоловіка!.. Та то ще нічого! Соми там живуть! Там такий один сом жив, що сохрани, господи, й помилуй!
Ще за панів було: сидимо ми з паном отут на березі. Великий табун панських гусей пливе! Коли це гусак як закричить – ге – ге-ге-ге! – та по воді крилами ляп-ляп-ляп! Гуси з криком усі врозтіч! Гусак ще раз – ге! – та крилами – ляп! – і нема гусака! Пірнув під воду! А на тому місці, де гусак плив, щось як ляпне по воді, ніби чорною лопатою! Лясь! Тільки хвилі водою пішли. Я тільки:
“Свят, свят, свят! Чорт, пане, чорт!” А пан у крик:
“Давай ружжо! Сом гусака ковтнув!” Де там давай, хіба туди ружжо дострелить, на отаку глибочінь?! Про-о-пав гусак! Отакі соми бувають!.. Да… Вирішили ми з паном, або, вірніше, пан зі мною, впіймати того клятого сома! От наказав пан ковалеві зробити величезного гака. Зробив коваль гака. Насталив його, загострив, приніс до пана. “Ну, Паньку, – пан мене питає, – а чим ми того гака наживляти будемо” – “Не інакше, – кажу, – паночку, як гусаком. Сом, – кажу, – вже поласував гусячим м’ясом, і на гусака він піде обов’язково!” Наказав пан зарубати гусака чи гуску, я вже не докажу. Обскубли ту гуску, не розчиняли, а так цілою трохи на вогні підсмажили, – гуска сита була! – та й почепили на гака.
Гака того ми прив’язали на два зв’язані налигачі, прип’яли до осокора та пізно ввечері й закинули в Оскіл. Соми, як ви знаєте, полюють за здобиччю вночі. Вдень сом може вчепитися на гака тільки випадково. Закинули, значить, ми гуску в Оскіл і посідали на березі, над ковбанею. Сидимо, чекаємо. Коли це я-а-ак смиконе! А пан налигача не пускає. А воно пана тягне! Ну, тягне з берега у воду, в ковбаню, тягне та й уже! Пан налигача держить, а я пана держу. “Пускайте, – кричу я панові, – налигача до осокора прив’язано! Не одірве! Пускайте!” А пан: “Е, – каже, – пускайте! Поводити його треба, щоб стомився!” Водили ми собі, водили… Та й витягли… Ох, і сом же був! Вчотирьох несли додому! Пудів на п’ять, як не більше! Розчинили. І що б же ви гадали, що там у того сома всередині було? У череві?
– Гусак?
– Якби ж гусак! Ми, як побачили, поперелякувалися!
– А що ж там таке страшне було?
– Було… Та ви послухайте. Пропав у пана мисливський собака, сетер-гордон Джой. Розшукував його пан по всіх усюдах: і листи
Скрізь понаписував, і телеграми порозсилав, – нема Джоя. ; Заходжу якось я ввечері до пана, а він ходить по кімнаті та аж голосить: “Нема мого дорогого Джоя! Не знайдеться мій дорогий Джой!”
– Як, – питаю я, – не знайдеться?! Аджеж ізнайшовся! – кажу.
– Як ізнайшовся! – підскочив пан. – Де ж він?
– Та ви ж його, пане, самі з’їли! У сома всередині самі тільки підпалини та хвоста витягли!..
Було тоді від пана нам, але було й панові гикоти та нудоти. А Джой, бачите, любив купатися в Осколі. Ото, як він купався, сом його й проковтнув.
Соми – вони такі!
Сом дуже сильна риба, могутня.
– Одного разу, – розповідав мені один рибалка, – стою па човні з вудками на Дніпрі. Добре тоді клювало. Коли – гульк – серединою Дніпра мчить проти води човен… а мотора не чути. Що, гадаю собі, за фокус-мокус. Коли це якраз навпроти моєї сижі човен як закрутиться на місці, як завертиться, а потім стриб уперед, а потім знову круть-верть на місці… то пірне, то вирине… На човні переляканий дідок, однією рукою в човна вчепився, а друга рука чомусь аж у воду з човна звісилася. “Сом! Рятуйте!.. Зашморгнуло на руці, не відчеплю!.. З-під Канева мчу!”
Тільки-но я вхопився за дідового човна, а воно як потягло… як поперло! Дотягло нас аж отуди до Вишеньок, а тут, хвалити бога, пішов сом понад берегом і я встиг за кущ на березі вхопитися.” … Смикало воно, смикало – не візьме. Я міцно за кущ держуся, а вона, видно втомилося… Та де ж не втомитися – проти води стільки отого човна промчати… Аж ось і сам сом виринає. Вуса ворушиться, і бульби з рота бульботять. Так ніби не скаже: “Ох і стомився ж я, товариші рибалки! Дайте відпочити, я вас до Києва довезу!” Витягли ми сома на берег.
Ну й сом, я вам скажу! Як човен завбільшки.
Сом – риба осіла. Дорослий сом. Молоді соменки й соменята – ті меткіші, вони бродять по всій річці, на чужі “вулиці” запливають.
Найкраще ловиться сом теплими літніми місяцями, вночі.
Соми їдять рибу, жаб, каченят, гусят… На великих сомів на гака, як ви мали нагоду пересвідчитися з нашої розповіді, найкраще чіпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гімалайського ведмедя. На білого ведмедя сом не бере, бо білий ведмідь звір полярний, а сом любить теплі води й не дуже холодних звірів.
Ловити сома дуже просто: наживляйте гачка, сидіть і чекайте. Почне клювати – підсікайте. Підсікши – витягайте. Витягли – зразу ж беріть ножа і розчиняйте сома, бо були випадки, коли в сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів. Отже іноді сом вам принесе не тільки самого себе, як свіжу й дуже смачну рибу (якщо її засмажити), а ще й неабияку холодну закуску.
Інтересна риба сом!
Як варити і їсти суп з дикої качки
(Скорочено)
М. Т. Рильському
Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах, по річках-колисках смарагдової Батьківщини нашої радянської.
Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса.
Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку. Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече.
Їдете ви компанією, тобто колективом, так – чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці.
Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать. Це ввечері. А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись.
Звуться ці часи у мисливців “зорьками” – вечірньою й ранковою.
В ці часи ви чуєте і над собою, і перед собою, і за собою, і праворуч, і ліворуч шум – свист качиних крил!
Ви і сюди – бах! І туди – бах! І отуди – бах!
Ах, незабутні хвилини!
На вечірню зорьку ви спізнились. Це обов’язково… – це мисливський закон. Ви ще напередодні знаєте, що на вечірню зорьку ви обов’язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, і в час од’їзду ви вибігаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих “Куди?” – кидаєте: “Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись”, і галопом далі.
Словом, спізнились. До озерця ви підходите вже тоді, коли качки “повиключали мотори”, почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать…
Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копиці пахучого-пахучого сіна. Ви йдете до ожереду… розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-синє глибоке зоряне небо і відпочиваєте.
Найцікавіший момент качачого полювання – це коли досвідчені ваші товариші по полюванню починають розповідати різні надзвичайні випадки з мисливського життя.
Спільна для всіх мисливських оповідань риса – це те, що всі вони – факти, що все це насправді було, що: “розкажу, то не повірите, але це – факт!”
Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань.
І вільно дихається, і легко дихається…
Поволеньки голос оповідача тихшає, потім якось переривається і зовсім затихає.
“Раннім-рано та ранесенько”, ще ледь-ледь починає сіріти, штовх вас у бік:
– Вставайте! Вставайте! Час уже!
– М-м-м!
– Б-б-бах!
З криком: “Бомбьожка!” ви зриваєтесь і мчите.
– Куди? Куди?
– В бомбосховище!
– Тю на вас! То я в крижня гахнув!
– І промазав.
– Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!
Почалася ранкова зорька.
Тут уже все залежить од вашого уміння, від майстерства і практики.
– Бах! – і в торбу. Бах! – і в торбу.
А коли не повезе, тобто, коли бах-бах! – і повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось із мисливців кілька качок, киньте:
– Карбованців, мабуть, по надцять тепер штука. Бо однаково, коли приїдете додому, несвідомі члени вашого посемейства спитають вас:
– Дорогі, мабуть, тепер качки?
Ви на це не звертайте уваги й беріться зразу ж готувати янтаревий суп із дикої качки.
Найперше й найголовніше – обскубти качку.
Робити це краще в себе в кабінеті. Щоб не заважало вам уже вискубане пір’я, одчиніть вікна й двері, щоб вітерець був: ви скубнули, вітерець підхопить, і пір’я вам не заважає… І качка обскубана, і кабінет – перина.
Обскубли, тоді вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:
– Уже обскуб! Мамо, зваріть супу!
Дуже це смачно у мамів виходить.
Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:
– Та це ж курка, а не качка! – ви авторитетно заявіть:
– Це – качка. Тепер усі такі качки пішли. Яровизовані.
– А чому в неї горло перерізане?
– Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати. Летіла, побачила, що націляюсь, виходу не було, взяла й… зарізалась. Що ж тут дивного?! Варіть уже, прошу вас!
Залишається, отже, останнє: їсти суп.
– Як його їсти? Ложкою!
Попоївши, лягайте на канапу й читайте “Записки охотника” Івана Сергійовича Тургенева. Прекрасна книжка!
Бенгальський тигр
( Скорочено)
Полювати бенгальського тигра треба їхати в Бенгалію, бо це не простий тигр, а найбільший з усіх тигрів на світі… завдовжки він метри, а хвіст у нього 80-95 сантиметрів, так що, коли вам не по щастить заполювати цілого тигра, а одбити в нього тільки хвоста, то й тоді ви все-таки “имеете вещь”.
На Бенгалію з Києва треба їхати так:
Як минете Васильків, Мотовилівку і Фастів – беріть не на Бердичів, а на Жмеринку. Потім на Вапнярку, Роздільну й доїздіть до Одеси. З Одеси на Дарданелли, потім на Суецький канал, звідтам уже не так далеко до Індії.
Приїхавши в Індію, питайте, як вам пройти на Брамапутру.
Брамапутра, – та це ви й самі, положим, знаєте! – це річка в Бенгалії. Коли ви до неї дійдете, там недалечко тече ще одна річка – Ганг, – так от між Брамапутрою й Гангом, у джунглях, найбільше плодиться бенгальських, або, як їх ще взивають, – королівських тигрів. Отам їх і полюйте.
Перед полюванням, майте на увазі, треба вам буде вибити довкола всі кобри і всі гримучі змії, щоб, бува, котра не вкусила, перехворіти на тропічну малярію, – чи на жовту, чи на червону, це вже яка кому до вподоби, – потім уже й полювати.
Тигра полюють, як ви знаете, для того, щоб винищувати цього страшного звіра, що наводить жах на цілу округу, нападаючи на у добу, і навіть на людину і для того, щоб мати величезну чудесну шкуру, смугасту й пухку, що так прикрашає собою кабінет хороброго мисливця.
А ще полюють, добуваючи тигрові великі й страшні пазурі, висушують їх, труть на порошок і п’ють той порошок для хоробрості.
Індуси, китайці та інші східні народи глибоко вірять в чудодійну силу порошків з тигрячих пазурів і платять за них грубі гроші.
Як випити, вони кажуть, один тільки такий порошок, можна набити тигрів силу.
Одно кепсько: щоб мати цей порошок, треба, виходить, убивати тигра, а щоб убити тигра, треба, виходить, мати порошок.
Способів охоти на тигра є кілька.
Є спосіб з диктом1 і з молотком. Полягає він ось у чім.
Берете ви аркуш дикту, так, приблизно, з метр у квадраті і невеличкий молоток. Ідете в джунглі, між Брамапутрою й Гангом, і, щоб привернути на себе увагу бенгальського тигра, на ввесь голос співаєте.
Тигр почує, і вже не ви його, а він вас почне полювати.
Як тільки він стрибоне, ви раптово повертайтесь до нього й наставляйте дикта. Тигр ударить всіма чотирма лапами в дикт і страшними своїми пазурами проб’є його.
Отут ви теж гав не ловіть: зразу ж швидко-швидко-швидко бийте молотком по пазурах і загинайте їх, пристукуючи до дикту.
І все!
Пригвожджений до дикту тигр уже не страшний звір, а немічне кошеня.
Дуже поширений спосіб полювати на тигра із слоном.
Таким способом полюють тигрів індуські раджі й англійські лорди.
Перед цим індуські раджі заздалегідь принаджують до певного місця тигрів, ставлячи протягом кількох тижнів принаду з не зовсім ще померлих, а вже до роботи не придатних тубільців.
Коли тигрів принаджено, приводять приручених слонів, сідлають їх такими ніби куренями із слонової кості. Вантажать у ті курені спочатку віскі, бефи, пудинги й шампані, а потім уже англійських лордів, індуських раджів та камердинерів.
Вишукується підрозділ тубільців, щоб оточити те місце, де тигрів принаджено, та наганяти їх на високопоставлених у куренях мисливців.
Як тільки шасне між ліанами тигр, англійський лорд каже індійському раджі:
– Подерж-но мого пудинга, – я його потім доїм! А потім до камердинера:
– Подай рушницю!
Лунає постріл, за ним лунає одчайдушний крик, і падає мертвий тубілець.
1Дикт – картон, фанера.
Далі полювання йде таким чином: тубільці вбивають тигрів, здіймають із них шкури, англійські лорди везуть ті шкури додому, там їх відповідно обробляють, пригвинчують до голови золоту дощечку з вигравіруваним написом:
(2 votes, average: 5.00 out of 5)