ЗЕНІТКА – ОСТАП ВИШНЯ Скорочено

“Сидить дід Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину. – Як діла, дідусю? Драстуйте! – Драсігуйте! Діла? Діла – нічого! Діла, як кажуть оці песиголовці, – гут! – І по-німецькому, дідусю, навчились? – Атож. У соприкосновенії з ворогом був, – от і навчився”. Дідусь розповідає, що од нього троє ворогів загинуло. Ось як це було. Фашисти підходили до села, де залишилося лише кілька старих бабів, а дід Свирид був за річкою у партизанах. Він варив їм Їсти, кози пас. Одного разу дід пішов подивитись, що там фашисти роблять у нього

в хаті. Човном перебрався через річку і “висадився десантом у себе ж таки в березі”, “замаскувався і сидю, в хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зривається”. Дід Свирид вирішив почекати, поки вороги заснуть. Аж ось на ганок вийшло троє: двоє фашистів, а третій – Панько Нужник – староста, батько його колись крамничку в селі держав. Усі троє пішли у хлів спати на сіні, бо в хаті було душно. Дід почув, що вони вже заснули, стали хропіти, узяв вила-трійчата і почав бити фашистів. Вони кричать: – Вас іст дас? А Нужник: – О рятуйте! Хтось із землі з зенітки б’є! Дід подумав: “Ага, …сукини

ви сини, уже мої вила вам за зенітку здаються, почекайте, ще не те буде”. Зробивши свою справу, дід знову перебрався на другий беріег. Пізніше чув, що фашисти і староста за три дні померли. Дід Свирид Не пам’ятав, скільки йому років: сімдесят дев’ять чи вісімдесят дев’ять. Тепло й з гумором згадував свою бабу Лукерку, “яка б сама на дивізію з рогачем пішла”. Від самого тільки голосу Лукерки дід міг впустити сокиру з рук. “Як на теперішню техніку, так чиста тобі “катюша”. Я з нею так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку. Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилось мало не щодня”. Якось дід Свирид із кумом добре випили. Аж тут повернулись із церкви Лукерка. – Держись,- кажу,- куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємось у військове соєдінєніє, бо інакше – розгром. Перемеле живу силу й техніку! Але дід з кумом припустилися тактичної помилки – не поховали рогачів. Лукерка схопилася за рогача – і на них, а вони відійшли на “зарані підготовані позиції – в погрібник”. Сиділи там, в “окруженії”, аж поки кум не вирішив прориватися до своєї Христі на пироги. Кум перехрестився, рвонув і таки пробився “в розположеніє своєї Христі”. А дід Свирид просидів у погрібнику аж до вечора, поки Лукерка не сказала, щоб ішов їсти галушки, бо зовсім охляне. “Бойова булгі покійниця!” Одного разу Лукерка тіснила обох аж до водяного рубежа, до річки. А вони, не вміючи плавати, стояли так, щоб рогачем не дістало. Лукерка й каже: – Мокнете?! Мокніть, іродові душі, я з вас конопель натіпаю! Тому після такої “практики” дід вже нічого не боявся. Шкодував тільки, що кума немає. Той і льотчиком хорошим був. Якось полізли дід із кумом трусити кислиці. Трусять, а Лукерка збирає. Вирішили чоловіки перекурити, аж тут Лукерка як гримне на них: – Знову за люльки! Обидва “як стій з кислиці у піке”. Кум приземлився, щоправда скапотував, а Свирид з піке – в штопор, із штопора не вийшов і, протаранивши Лукерці спідницю, врізався в землю. “За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь – рулі повороту ні в руках, ні в ногах не дей-ствують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісінькі…” Врятувала Свирида жінчина спідниця: якби не вона, угруз би був у землю по самісінький руль глибини. А Лукерка ще й глузує з них: “Ех, льотчики,- каже,- молодчики!” Коли прийшли свої, дід демобілізувався. Став робити пищики дітям у дитячий садок і виглядати колгоспну череду з евакуації. “Треба випасати, треба відбудовувати”,- сказав дід і дуже жалкував за кумом. Він запитав співрозмовників: – Хочете, може, “зенітку” мою побачити? Ось вона! “І погладив ніжно дід Свирид свої вила-трійчата…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ЗЕНІТКА – ОСТАП ВИШНЯ Скорочено

Categories: Скорочені твори

Links