Вишня Остап

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Вишня Остап (1889-1956)

Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) у багатодітній селянській сім’ї. Він закінчив початкову, потім двокласну школу у Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером – спочатку в армії, а з часом – у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував

письменник, він не збирався присвятити себе медицині – тож, працюючи в лікарні, старанно налягав на самоосвіту, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 р. вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.

Перший надрукований твір Остапа Вишні – “Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)” – побачив світ за підписом “П. Грунський” у кам’янець-подільській газеті “Народна воля” 2 листопада 1919 р.

Герой усмішок Остапа Вишні – людина, яка прагне стати кращою.

Зображуючи своїх героїв, сатирик підкреслює їх тяжіння до нового життя, до світла, їхнє намагання стати кращими. Вони ніби придивляються до своїх вад і хочуть їх позбутися. Вишня любить свого героя, яким би той не був, сміх письменника доброзичливий. Автор прагнув, щоб його народ усміхнувся, щоб сумні очі хоч на мить засвітились радістю.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Псевдонім Остап Вишня вперше з’явився 22 липня 1921 р. у”Селянській правді”підфейлетоном “Чудаки, їй-богу!”.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Протягом десяти років українською мовою (якщо брати до уваги І численні перевидання) з’явилося близько ста книжок вишнівської сатири і гумору, твори гумориста друкуються в перекладах російською та Іншими мовами братніх народів Радянської країни, наклад їх досягав, як на той час, колосальної цифри. Остап Вишня здобуває визнання самобутнього майстра української сатири і гумору.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Ю. Лавріненко писав, що “Вишня залюбки маскувався під простачка, який здебільш з усім погоджується, але від нього повівало казковим “дурником”, перед яким пасують мудреці і королі”.

Тут було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921 p., коли він став працівником республіканської газети “Вісті ВУЦВК”, розпочинається період його активної творчості і систематичних виступів у радянській пресі.

Виходять одна за одною і збірки усмішок письменника – “Діли небесні” (1923), “Кому веселе, а кому й сумне”, “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)” (1924), “Вишневі усмішки кримські” (1925), “Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився”, “Лицем до села” (1926), “Вишневі усмішки кооперативні” (1927), “Ну й народ”, “Вишневі усмішки закордонні” (1930); двома виданнями, 1928 і 1930 рр. вийшло зібрання “вишневих усмішок” (самобутній гумористичний жанр) у чотирьох томах тощо.

У 1934 р. видатний радянський гуморист був незаконно репресований і зміг повернутись до літературної праці лише в 1944 р. Першим твором, що знаменував повернення письменника до літературної праці, стала “Зенітка”, опублікована в газеті “Радянська Україна” 26 лютого 1944 p., – вона обійшла всі фронти, часто читалася по радіо, викликаючи теплу усмішку в бійців і трудівників тилу та додаючи їм віри в близьку перемогу над ворогом.

Як і раніше, Остап Вишня всім серцем сприймає турботи і клопоти народні – економічні, політичні, морально-виховні, культурно-мистецькі, що сповна засвідчують збірка його політичних фейлетонів і памфлетів “Самостійна дірка” (1945), книжки усмішок “Зенітка” (1947), “Весна – красна” (1949), “Мудрість колгоспна” (1952), “А народ воювати не хоче” (1953), “Великі ростіть!” (1955), “Нещасне кохання” (1956) та інші. Гуморист працює над перекладами творів російської та світової класики – М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О’Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.

Остап Вишня провадив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об’єднань “Плуг” і “Гарт”, в організації та редагуванні, разом з В. Блакитним, перших двох номерів журналу “Червоний перець” (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли 1927 р. було поновлено його вихід.

Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки радянських письменників України та у Всесоюзному оргкомітеті, що здійснювали підготовку до створення республіканської та союзної письменницьких організацій. Після Великої Вітчизняної війни Остап Вишня – член редколегії журналу “Перець” і один із найактивніших його співробітників, член правління Спілки письменників України, інших громадських організацій республіки, учасник численних зустрічей із читачами.

Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.

“Моя автобіографія” – твір, який має кілька мистецьких пластів: інформаційний (наче відповідь на запитання анкети: дата народження, навчання, входження у літературу); образ ліричного героя; саркастичне ставлення до літературознавчих та критичних публікацій, у яких йшлося про впливи, нахили, формування письменника (“Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа – картопля, коноплі, бур’яни”); такі складники, як традиції українського народного гумору, іскристий сміх “Енеїди”; сатирично-гумористичні повісті Квітки-Основ’яненка, інтонації Шевченка (“Вчив мене хороший учитель Іван Максимович, доброї душі дідуган, білий-білий, як білі бувають у нас перед зеленими святами хати… Любив я не тільки його, а й його лінійку, що ходила іноді по руках наших школярських, замурзаних. Ходила, бо така тоді “система” була, і ходила вона завжди, коли треба було, і інколи люто. Де тепер вона, та лінійка, що виробляла мені стиль літературний?”).

У дусі згадуваної “маски” щиросердне зізнання Остапа Вишні про те, як він став письменником: “У 1921 р. почав працювати в газеті “Вісті” перекладачем. Перекладав, перекладав, а потім думаю собі: “Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потім – письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, – думаю собі, – в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, – думаю собі, – робитиму”. І зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. І пишу собі…”

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Основні твори: новели “Солонський яр”, “Легенда”, “Кіт у чоботях”, “Сентиментальна історія”, “Дорога й ластівка”, “Арабески”, “Я (Романтика)”, повість “Іван Іванович”, “Повість про санаторійну зону”, роман “Вальдшнепи”.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Неперевершений майстер малої прозової форми М. Хвильовий витворив у нашому письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико – романтичної, імпресіоністичної новели. На середину двадцятих років він став визнаним лідером цілого літературного покоління і був незмінним детонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку пореволюційної української культури, зокрема започаткував знамениту літературну дискусію 1925-1928 рр.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вишня Остап