Скорочено “Ифигения в Тавриді” Еврипида
Тавридою стародавні греки називали сучасний Крим. Там жили таври – скіфське плем’я, що шанувало богиню-діву й приносило їй людські жертви, які в Греції давно вже вийшли зі звичаю. Греки вважали, що ця богиня-діва – не хто інша, як їхня Артеміда-Мисливиця. У них був міф, при зав’язці й при розв’язці якого стояла Артеміда, і обидва рази – з людським жертвопринесенням, – правда, мнимим, несовершившимся.
Зав’язка цього міфу була на грецькому березі, в Авлиде, а розв’язка – на скіфському березі, у Тавриді. А між зав’язкою
Агамемнон зробив це; як це відбулося, Еврипид показав у трагедії “Ифигения в Авлиде”. В останню мить Артеміда зглянулася над жертвою, підмінила дівчину на вівтарі ланню, а
При цьому храмі Ифигения стала жрицею. З людей ніхто не бачив і не знав, що Ифигения врятувалася: усі думали, що вона загинула на вівтарі. Мати її Клитемнестра затаїла за це смертну ненависть до чоловіка-дітовбивця. І коли Агамемнон відвертав переможцем із Троянської війни, вона, мстячи за дочку, убила його своєю рукою. Після цього син її Орест за допомогою сестри своєї Электры, мстячи за батька, убив рідну матір
Після цього богині кревної помсти Эриннии, мстячи за Клитемнестру, наслали на Ореста божевілля й гнали його в борошнах по всій Греції, поки його не врятували бог Аполлон і богиня Афіна. В Афінах був суд між Эринниями й Орестом, і Орест був виправданий. Про всім цьому докладно розповів Эсхил у своїй трилогії “Орестея”.
Не розповів він тільки про одному. У спокуту провини Орест повинен був зробити подвиг: добути в далекій Тавриді кумир Артеміди й привезти його в афінську землю. Помічником йому був його нерозлучний друг Пилад, що женився на сестрі його Электре.
Як зробили Орест і Пилад своя справа і як при цьому Орест знайшла свою сестру Ифигению, що вважав давно загиблої, – про це Еврипид написав трагедію “Ифигения в Тавриді”. Дія – у Тавриді перед храмом Артеміди. Ифигения виходить до глядачів і розповідає їм, хто вона така, як урятувалася в Авлиде і як служить тепер Артеміді в цьому скіфському царстві. Служба важка: всіх чужоземців, яких занесе сюди море, тут приносять у жертву Артеміді, і вона, Ифигения, повинна готовити їх ксмерти.
Що з її батьком, матір’ю, братом, вона не знає. А зараз їй приснився віщий сон: звалився аргосский палац, серед руїн коштує одна лише колона, і вона обряджає цю колону так, як обряджають тут чужоземців перед жертвою. Звичайно, ця колона – Орест; а передсмертний обряд тільки й може значити, що він умер. Вона хоче його оплакати й іде покликати для цього своїх служниць
Поки сцена порожня, на неї виходять Орест із Пиладом. Орест живий, і він у Тавриді; їм призначене викрасти кумир от із цього храму, і вони придивляються, як туди проникнути. Вони зроблять це вночі, а день перечекають у печері в моря, де захований їхній корабель. Туди вони й направляються, а на сцену вертається Ифигения з хором служниць; разом з ними вона оплакує й Ореста, і зла доля своїх предків, і свою гірку частку на чужині
Вісник перериває їхній плач. Тільки що на морському березі пастухи схопили двох чужоземців; один з них бився в припадку й заклинав переслідувачок Эринний, а іншої намагався допомогти йому й захистити його від пастухів. Обох відвели до царя, і цар наказав звичайним чином принести їх у жертву Артеміді: нехай Ифигения приготується до покладеного обряду
Ифигения в сум’ятті. Звичайно ця служба при кривавій жертві в тягар їй; але зараз, коли сон сказав їй, що Орест загинув, серце її озлобилося й вона майже радується їхній майбутній страті. ПРО, навіщо не занесло сюди винуватців Троянської війни – Олену й Менелая! Хор горює про далеку батьківщину. Уводять бранців
Вони молоді, їй жаль їх. “Як тебе кличуть?” – запитує вона Ореста. Він похмуро мовчить
“Звідки ти?” – “З Аргоса”. – ” чиВпала Троя? Уцелела чи винуватниця Олена? а Менелай? а Одиссей?
А Ахілл? а Агамемнон? Як! він загинув від дружини! А вона від сина!
А син – чи живий Орест?” – “Живий, але в изгнанье – усюди й ніде”. – “Про щастя! сон мій виявився помилковим”. – “Так, брехливі сни й брехливі навіть боги”, – говорить Орест, думаючи про те, як вони послали його за порятунком, а привели на смерть
“Якщо ви з Аргоса, те в мене до вас прохання, – говорить Ифигения. – У мене є лист на батьківщину; я пощаджу й відпущу одного з вас, а він нехай передасть лист, кому я скажу”. І вона йде за листом
Орест і Пилад починають шляхетну суперечку, кому з них залишитися в живі: Орест велить урятуватися Пиладу, Пилад – Орестові. Орест пересилює в суперечці: “Я погубив матір, невже я повинен погубити ще й друга? Живи, помни про мене й не вір брехливим богам”. “Не гніви богів, – говорить йому Пилад, – смерть близька, але ще не наступила”.
Ифигения виносить писальні дощечки. “Хто повезе їх?” – “Я, – говорить Пилад. – Але кому?
” – “Орестові, – відповідає Ифигения. – Нехай він знає, що сестра його Ифигения не загинула в Авлиде, а служить Артеміді Таврической; нехай прийде й урятує мене від цієї тяжкої служби”. Орест не вірить своїм вухам
“Я повинен передати цей лист Орестові? – перепитує Пилад. – Добре: передаю!
” – і він вручає писальні дощечки товаришеві. Ифигения не вірить своїм очам. “Так, я твій брат Орест! – кричить Орест
– Я пам’ятаю тканное тобою покривало, де ти зобразила затьмарення сонця, і пасмо волосся, що ти залишила матері, і прадідівський спис, що стояло у твоєму теремі!” Ифигения кидається йому в обійми – подумати тільки, вона ледве не стала вбивцею брата! Радісними піснями святкують вони узнание.
Збулося ненавмисне, але залишилося головне: як же Орестові добути й відвезти кумир Артеміди з таврического храму? Храм під охороною, і зі стражів не злагодити. “Я придумала! – говорить Ифигения, – я обдурю пануючи хитрістю, а для цього скажу йому правду. Я скажу, що ти, Орест, убив свою матір, а ти, Пилад, допомагав йому; тому обоє ви нечисті, і дотик ваше опоганило богиню
И над вами й над статуєю потрібно зробити очищення – обмивання в морській воді. Гак і ви, і я, і статуя вийдемо до моря – до вашого корабля”. Рішення прийняте; хор співає пісню на честь Артеміди, радуючись Ифигении й заздрячи їй: вона повернеться на батьківщину, а їм, служницям, ще ДОВГО тужити на чужині
Ифигения виходить із храму з дерев’яною статуєю богині в руках, назустріч їй – цар. Служіння Артеміді – жіноча справа, цар не знає його тонкостей і слухняно вірить Ифигении. Очищення кумира – це таїнство, нехай же стража вийде, а жителі не виходять із будинків, а сам цар займеться окурюванням храму, щоб у богині була чиста обитель. (Це теж правда: богиню потрібно очистити від крові людських жертвоприносин, а чиста обитель їй буде в афінській землі
) Цар входить у храм, Ифигения з молитвою Артеміді треба до моря, за нею ведуть Ореста й Пилада. Хор співає пісню на честь віщого Аполлона, наставителя Ореста: так, бувають брехливі сни, але не бувають брехливі боги! Наступає розв’язка. Вбігає вісник, викликає царя: бранці бігли, і з ними – жриця, і з нею – кумир богині! Вони, стражники, довго стояли отворотясь, щоб не бачити таїнств, але потім обернулися й побачили в берега корабель, а на кораблі втікачів; стражники кинулися до них, але було пізно; скоріше на судна, щоб перехопити злочинців!
Однак отут, як часто буває в розв’язках в Еврипида, виникає “бог з машини”: над сценою з’являється богиня Афіна. “Зупинися, цар: справа втікачів завгодно богам; дай їм спокій і відпусти вслід їм от цих жінок з хору. А ти смілішай, Орест: прав до афінської землі й там на березі споруди святилище Артеміді; людських жертв їй більше не буде, але на згадку про Тавриду в головне свято на її кумир будуть бризкати кров’ю. А ти, Ифигения, станеш першою жрицею в цьому храмі, і нащадки там будуть шанувати твою могилу
А я поспішаю вам вслід у мої Афіни. Вий, попутний вітер!” Афіна зникає, таврический цар залишається уклінним, трагедії кінець
(2 votes, average: 2.50 out of 5)