Скорочено “Кавалер Глюк” Гофмана

Головний герой, сидячи в кафі й слухаючи, на його думку, потворну музику місцевого оркестру, знайомиться із загадковою людиною. Той погоджується випити з ним, попередньо довідавшись, не чи берлінець він і чи не складає музику. Головний герой негативно відповідає на перше питання, на другий же зауважує, що має поверхневе музичне утворення й сам писав колись, але вважає всі свої спроби невдалими. Невідомий іде до музикантів. Через якийсь час оркестр заграв увертюру “Ифигении в Авлиде”.

Знайомий у цей момент перетворює: “переді мною

був капельмейстер”. Після виконання він визнає, що “Оркестр тримався молодцем!”. Головний герой пропонує новому знайомому перейти в залу й допити пляшку. У залі той знову поводиться дивно, підходить до вікну й починає наспівувати партію хору жриць із “Ифигении в Тавриді”, привносячись нові “зміни, разючі по силі й новизні”.

Закінчивши, він ділиться з головним героєм своїм розумінням призначення музиканта: “Хіба можна навіть перелічити ті шляхи, якими приходиш до твору музики? Це широка проїзна дорога, і всі, кому не лінь, метушаться на ній і тріумфально волають: „мы присвячені!” […] у царство

мрій проникають через врата зі слоновой кістки; мало кому дано побачити ці врата, ще менше – вступити в них! […] Дивні бачення миготять тут і там […], важко вирватися із цього царства […] шлях перепиняють чудовиська […]. Але лише деякі, пробудясь від своєї мрії, піднімаються нагору й, пройшовши крізь царство мрій, досягають істини

Це і є вершина…”. Він розповідає про власний шлях, як потрапив у царство мрій, як його терзали скорботи й страхи; але він побачив промінь світло в цьому царстві, опам’ятався й побачив “величезне світле око”. Лилися божественні мелодії; око допомогло йому впоратися з мелодіями й обіцяло допомагати йому: “знову побачиш мене, і мої мелодії стануть твоїми”. Із цими словами він підхопився й утік

Марне головний герой чекав його повернення й вирішив піти. Але поблизу Бранденбурзьких воріт знову побачив його фігуру. Цього разу мовлення заходить про мистецтво й відношення до нього. Знайомий заявляє, що він приречений “блукати тут у порожнечі”; головний герой здивований, що в Берліні, повному талантів, з публікою, що привітає ці таланти, його знайомий композитор самотній

Відповідь знайомого такий: “Ну їх (художників, композиторів)! Вони тільки й знають, що крохоборствуют. Удадуться в зайві тонкості, усі перевертають нагору дном, аби тільки відкопати хоч одну жалюгідну мыслишку. За балаканиною про мистецтво, про любов до мистецтва й ще невесть про що не встигають добратися до самого мистецтва, а якщо невзначай розв’яжуться двома-трьома думками, то від з готування повіє льодовим холодом, що показує, як далекі вони від сонця…

” Головний герой затверджує, що до утворів Глюка в Берліні ставляться з належною повагою. Знайомий затверджує зворотне: один раз йому схотілося послухати постановку “Ифигении в Тавриді”; він прийшов у театр і почув увертюру з “Ифигении в Авлиде”. Він подумав, що сьогодні ставлять іншу “Ифигению”. До його здивування, далі випливала “Ифигения в Тавриді”!

“Тим часом твору ці розділяє цілих двадцять років. Весь ефект, вся строго продумана експозиція трагедії остаточно пропадають”. Він знову тікає від головного героя. Кілька місяців через, проходячи повз театр, де давали “Армиду” Глюка, у самих вікон, головний герой зауважує свій знайомого. Той кляне постановку, акторів, що спізнюються, що вступають завчасно й запитує, чи хоче герой послухати теперішню “Армиду”? Після позитивної відповіді загадкова людина веде його до себе домийся

Нічим непримітний будиночок, темрява в ньому, навпомацки просуваються; незнайомець приносить свічу. Посередине кімнати невелике фортепьяно, що пожовк нотний папір, чорнильниця, покрита павутиною (ними давно не користувалися). У куті кімнати шафа, незнайомець підходить і виймає звідти нотну партитуру “Армиды”, при цьому головний герой зауважує в шафі всі добутки Глюка. Незнайомець говорить, що зіграє увертюру, але просить героя перевертати аркуші (нотний папір порожній!). Незнайомець грає чудово, привносячись геніальні нововведення й зміни

Коли увертюра закінчилася, незнайомець “без сил, закривши ока, відкинувся на спинку крісла, але майже відразу ж випрямився знову й, гарячково перегорнувши кілька порожніх сторінок, сказав глухим голосом: “Все це, пан мій, я написав, коли вирвався із царства мрій. Але я відкрив священне непосвяченим, і в моє палаюче серце впилася крижана рука! Воно не розбилося, я ж був приречений скитаться серед непосвячених, як дух, відірваний від тіла, позбавлений образа, щоб ніхто не дізнавався мене, поки соняшник не піднесе мене знову до предвечному!

” Слідом за цим він чудово виконує заключну сцену “Армиды”. “Що це? Хто ж ви?” – запитує головний герой. Знайомий залишає його на добрі чверть години

Головний герой уже перестає сподіватися на його повернення й навпомацки починає пробиратися до виходу, як раптом двері розорюються й загадковий знайомий з’являється в парадному розшитому каптані, багатому камзолі й при шпазі, ласкаво бере героя за руку й урочисто вимовляє: “Я – кавалер Глюк!” © Олександр “Спирк” Котовски


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Кавалер Глюк” Гофмана

Categories: Скорочені твори

Links