Скорочено ФІВАНСЬКИЙ ЦИКЛ – ЦИКЛИ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ МІФІВ
ЦИКЛИ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ МІФІВ
ФІВАНСЬКИЙ ЦИКЛ
( Скорочено)
Едіп. Його дитинство, юність і повернення до Фів
У царя Фів, сина Кадма, Полідора, і дружини його Нюктіди був син Лабдак, який і дістав у спадщину владу над Фівами. Сином і наступником Лабдака був Лай. Лай викрав юного сина Пелопса, Хрісіппа, і повіз до себе в Фіви. Розгніваний і засмучений батько прокляв Лая, а в своїх прокльонах побажав, щоб покарали боги викрадача його сина тим, що згубить його рідний Син. Лай одружився з дочкою Менокея, Іокастою. Довго жив спокійно в Фівах Лай,
– Сину Лабдака, матимеш ти сина, але знай: загинеш ти від руки свого сина.
Жах пройняв Лая. Довго думав він, як уникнути йому веління невблаганної долі; нарешті він вирішив, що уб’є свого сипа, як тільки той народиться.
Незабаром справді у Лая народився син. Жорстокий батько покликав раба і звелів йому кинути немовля в лісі на узгір’ї Кіферо – ну, щоб там розтерзали його дикі звірі. Але раб пожалів дитини і передав
Так і виріс Едіп у Поліба і дружини його Меропи. Сам Едіп вважав їх за своїх батьків. Але одного разу Едіп довго умовляв їх відкрити йому таємницю його народження. Але ні Поліб, ні Меропа нічого не сказали йому. Тоді надумав Едіп вирушити в Дельфи й там дізнатись про таємницю свого народження. Відповів йому світлосяйний Аполлон устами провісниці піфії:
– Жахлива твоя доля, Едіпе! Ти вб’єш батька, оженишся з власного матір’ю, і від цього шлюбу народяться діти, прокляті богами і зненавиджені всіма людьми.
Жах пройняв Едіпа. Як уникнути йому лихої долі? Адже оракул не назвав йому батьків. Едіп вирішив залишитись вічним блу – качем без роду, без племені, без батьківщини.
Бездомним блукачем пішов Едіп із Дельф. На цій дорозі зустрів Едіп колісницю, в якій їхав сивий, величний на вигляд старець. Оповісник замахнувся на нього бичем. Розсерджений Едіп ударив оповісника й хотів уже минути колісницю, коли старий махнув посохом і вдарив Едіпа по голові. Розлютився Едіп, у гніві вдарив він старого своєю палицею так, що той мертвим упав навзнак на землю. Кинувся на провожатих Едіп і перебив їх усіх. Едіп убив, не знаючи того, батька свого Лая. Адже цей старець був Лай.
Едіп спокійно пішов далі. Він вважав себе невинним в убивстві: адже не він напав перший, адже він тільки захищався. Великий смуток панував у Фівах. Дві біди вразили місто Кадма. Страшний Сфінкс, породження Тіфона і Єхидни, оселився біля Фів на горі Єфінгіоні і вимагав усе нових і нових жертв, а тут ще раб приніс звістку, що царя Лая вбито якимсь невідомим. Едіп вирішив визволити їх з біди; він надумав сам іти до Сфінкса.
Сфінкс був жахливою потворою з головою жінки, з тулубом величезного лева, з лапами, озброєними гострими лев’ячими пазурами і з величезними крилами. Боги вирішили, що Сфінкс доти залишиться біля Фів, поки не розв’яже хтось його загадку. Багато хоробрих фіванців пробували врятувати Фіви від Сфінкса, але всі нони загинули.
Прийшов Едіп до Сфінкса, той загадав йому свою загадку:
– Скажи мені, хто ходить уранці на чотирьох ногах, удень на двох, а ввечері на трьох? Ніхто з усіх істот, що живуть на землі, не змінюється так, як він. Коли ходить він на чотирьох ногах, тоді менше її нього сил і повільніше рухається він, ніж в інший час.
І на єдину мить не задумався Едіп, зараз же відповівши:
– Це людина! Коли вона мала, коли ще тільки ранок її віку, вона слабка і помалу повзає рачки. Удень, тобто в зрілому віці, вона ходить на двох ногах, а ввечері, тобто в старості, вона стає дряхлою і, потребуючи опори, бере костур; тоді ходить вона на трьох ногах.
Так розв’язав Едіп загадку Сфінкса. А Сфінкс, махнувши крилами, кинувся зі скелі в море. Вирішено було богами, що Сфінкс мусить загинути, якщо хтось відгадає його загадку. Так визволив Кдіп Фіви від біди.
Коли Едіп вернувся до Фів, то фіванці проголосили його царем, по ще раніш поставлено було Креонтом, який правив замість убитого Лая, що царем Фів повинен стати той, хто врятує їх від Сфінкса. ,Зацарювавши в Фівах, Едіп одружився з удовою Лая Іокастою і мав від неї двох дочок і двох синів. Так справдилося і друге веління долі: Едіп став чоловіком рідної матері, і від неї народились його діти.
Едіп у Фівах
Проголошений народом царем, Едіп мудро царював у Фівах.
I ось велика біда спіткала Фіви. Бог-стріловержець Аполлон наслав на Фіви жахливу пошесть. Вона губила громадян як старих, так і малих. Юрбою прийшли громадяни до свого царя Едіпа прохати його допомогти їм, навчити їх, як збутися тих бід, що загрожують загибеллю. Едіп сам уже послав брата Іокасти Креонта в Дельфи запитати Аполлона, як позбутись бід.
Аполлон велів вигнати того, хто своїм злочином накликав на Фіви ці біди. Але як знайти того, хто вбив Лая? За всяку ціну Едіп вирішив знайти вбивцю. Приводять сліпого провісника Тіресія. Що може відповісти провісник? Так, він знає вбивцю, але назвати його не може. Але Едіп вимагав відповіді. Довго впирається Тіресій, довго не хоче він назвати вбивцю, але, нарешті говорить:
– Ти сам, Едіпе, той убивця, якого шукаєш! Не знаючи, ти оженився з тією, хто кожному з нас найдорожча, ти оженився з матір’ю.
Страшенно розгнівався Едіп на Тіресія, коли він почув ці слова. Спокійно слухає гнівні речі царя Тіресій. Він знає, що Едіп, хоч і видющий, все ж не бачить усього лиха, яке він, сам того не бажаючи, творить. Не лякають ніякі погрози Тіресія; сміливо каже він Едіпові, що вбивця ось тут, перед ним. З жахом слухали громадяни Тіресія.
А Едіп, повний гніву, обвинувачує Креонта в тім, що він навчив Тіресія так говорити. Приходить і Іокаста; Едіп розпитує Іокасту, як убито Лая, і про те, як кинуто у лісі на схилах Кіферону єдиного сина Лая. Усе розповідає йому Іокаста.
– О Зевсе! – вигукнув Едіп. – Нащо вирішив ти приректи мене!
О, невже видющим був не я, а сліпий Тіресій!
Запитує Едіп і про раба, що врятувався, де він є, чи живий ще, і довідується, що раб цей пасе стада на схилі Кіферону. Але каже Едіпові, що Поліб йому не батько, що він сам приніс до царя Корін – фа його маленьким дитям, а йому дав його пастух царя Лая. З жахом Едіп слухає вісника – дедалі яснішою стає страшна істина. В страху признається пастух, що хлопчик, якого дав він колись вісникові, був сином Лая, якого прирік на смерть батько; а йому шкода стало нещасної дитини.
У розпачі йде Едіп у палац. Він – убивця батька, чоловік своєї матері, діти його водночас і діти, і брати по їх матері. Іокаста не знесла всього жаху, вона заподіяла собі смерть. Збожеволівши від горя, Едіп зірвав з одежі Іокасти пряжки і їх вістрями виколов собі очі.
Смерть Едіпа
Не відразу вигнав Креонт Едіпа з Фів. Сліпий, дряхлий Едіп пішов у вигнання на чужину. Після довгого блукання Едіп прийшов, нарешті, в Аттику, до міста Афін.
А Едіп, дізнавшися, що перебуває в священному гаї Евменід, зрозумів, що недалекий уже його останній час, кінець усім його стражданням. Тим часом громадяни Колона поспішають до гаю Евменід, щоб дізнатися, хто зважився увійти в нього. Перед ними Едіп! Ні, не можуть колоняни допустити, щоб Едіп лишався тут, вони бояться гніву богів. Нарешті просить Едіп громадян почекати принаймні до приходу Тесея. Хай вирішить цар Афін, чи може залишитись тут Едіп, чи мусить бути вигнаний і звідси.
Тут приїхала Ісмена. Радий Едіп приїздові Ісмени, тепер з ним його дочки, вірна його супутниця та помічниця Антігона і Ісмена, що ніколи не забувала батька й постійно посилала йому вісті з Фів. А Ісмена шукала Едіпа, щоб переказати дуже сумні вісті: сини Едіпа спочатку разом правили у Фівах. Але молодший син, Етеокл, захопив один владу і вигнав з Фів старшого брата Полініка. Не хоче Едіп бути на боці ні того, ні другого сина; він гнівається на синів.
Не за те, що вони прагнення до влади поставили вище обов’язку дітей щодо батька.
Тесей вітає Едіпа і обіцяє йому захист. Дякує Тесеєві Едіп і обіцяє йому свій захист. Та не судилося Едіпові знайти собі зараз тут спокій. Креонт пробує умовити Едіпа йти з ним; він умовляє його іти в Фіви і обіцяє йому, що він там житиме спокійно в колі своїх рідних, оточений їх турботами. Але воля Едіпа незламна. Та він і не вірить Креонтові.
Бачачи непохитність Едіпа, Креонт починає погрожувати йому, що силою змусить Едіпа іти з ним у Фіви. Тесей обурений насильством Креонта. Знає Тесей, що в Фівах не потерплять беззаконства. Креонт сам ганьбить своє місто й свою землю; хоч роками він і старий, але діє як безумний юнак. Скорився Креонт вимозі Тесея, і незабаром уже обнімав старець Едіп своїх дочок і дякував великодушному цареві Афін, прикликаючи на нього благословення богів.
Почувши, що Полінік тут, Антігона прохає батька вислухати його, хоч він і тяжко провинився перед ним. Погоджується Едіп вислухати сина, і Тесей іде по нього. Антігона просить брата сказані батькові, навіщо прийшов він; вона певна, що не залишить Едіп без відповіді сина. Полінік розповів про те, як його вигнав молодший брат із Фів, як рушив він в Аргос, одружився там з дочкою Адраста і знайшов собі допомогу, щоб відняти у брата владу, яка належить йому по праву як старшому!
Едіп не слухає сина. Прохання не зворушують його. Пішов Полінік, не виблагавши прощення й захисту у батька, пішов, не слухаючи просьб Антігони повернутися в Аргос і не починати війни, що погрожує загибеллю йому, його братові і Фівам.
Близький був уже останній час Едіпа. Поспішно прийшов до гаю Евменід Тесей. Почувши його голос, сказав Едіп:
– Бережи цю таємницю і відкрий її при твоїй кончині старшому синові, а він нехай передасть її своєму наступникові. Ходімо ж, Тесею, ходімо, діти! Тепер я, сліпий, буду вашим провідником, а мене поведуть Гермес і Персефона.
– Діти, з цього дня не буде у вас більше батька. Вже оволодів мною бог смерті Танат. Не лежатиме більше на вас важкий обов’язок дбати про мене.
Семеро проти Фів
Коли сліпий Едіп був вигнаний із Фів, то сини його з Креонтом поділили між собою владу. Кожен з них мав правити по черзі протягом року. Етеокл не захотів ділитися владою зі своїм старшим братом Полініком, він вигнав брата з семибрамних Фів і один захопив владу у Фівах. А Полінік подався в Аргос, де правив цар Адраст.
Цар Адраст походив з роду Аміфаонідів. Колись два герої, великий провісник Мелампод і Біант, сини героя Аміфаона, одружились з дочками царя Пройта. У Мелампода був син Антіфат, в Анті-фата – Оїкл, а в Оїкла – Амфіарай. У Біанта був син Тал, а його дітьми були Адраст та Еріфіла. Коли нащадки Мелампода і Біанта – Адраст і Амфіарай – змужніли, між ними розгорілися чвари.
До палацу царя Адраста і прийшов пізно вночі Полінік, сподіваючись знайти у нього захист і допомогу. Біля палацу зустрів Полінік сина Ойнея, героя Тідея, який, убивши на батьківщині свого дядька і двоюрідних братів, утік також в Аргос. Між обома героями розгорівся запеклий спір. Невгамовний Тідей, що не терпів нічийого заперечення, вхопився за зброю. Полінік також, прикрившись щитом, оголив меч. Кинулись один на одного герої. Згадав Адраст провіщення, дане йому оракулом, що має він віддати дочок своїх за лева й вепра. Поспішно розборонив він героїв і повів як гостей у свій палац. Незабаром віддав цар Адраст своїх дочок: одну, Деїілу, за Полініка, другу, Аргею, за Тідея.
Ставши зятями Адраста, почали просити його Полінік і Тідей повернути їм владу на їх батьківщині. Погодився Адраст допомогти їм, але поставив умову, щоб і Амфіарай, могутній воїн і великий провісник, також узяв участь у поході.
Вирішено було рушити спершу на семибрамні Фіви. Амфіарай підмовився взяти участь у цьому поході, бо він знав, що розпочинають цей похід герої проти волі богів. Не хотів він, улюбленець Зевса й Аполлона, прогнівити богів, зламавши їхню волю. Хоч як умовляв Тідей Амфіарая, він твердо стояв на своєму рішенні. Запалав невгамовним гнівом Тідей, навік стали б ворогами герої, якби не примирив їх Адраст. Щоб все-таки змусити Амфіарая взяти участь у поході, Полінік вирішив вдатися до хитрощів. Він вирішив схилити на свій бік Еріфілу, щоб вона змусила Амфіарая іти проти Фів. Знаючи користолюбність Еріфіли, Полінік обіцяв подарувати їй дорогоцінне намисто Гармонії, дружини першого царя Фів Кадма. Спокусилась коштовним дарунком Еріфіла і вирішила, що чоловік її повинен брати участь у поході. Не міг відмовитись Амфіарай, адже він сам колись дав клятву, що коритиметься всім рішенням Еріфіли. Так послала Еріфіла на вірну смерть свого чоловіка, спокусившись коштовним намистом; не відала вона, що великі біди приносить із собою намисто тому, хто володіє ним.
Багато героїв погодилось брати участь у цьому поході.
Виступило в похід військо. Щасливо дійшло військо до Немеї.
Пройшовши ущелинами лісистого Кіферону, прибуло військо до берегів Асопу, до мурів семибрамних Фів. Не відразу почали вожді облогу. Вони вирішили послати в Фіви Тідея для переговорів а обложеними. Прийшовши в Фіви, Тідей застав найзнатніших фіванців за бенкетом в Етеокла. Не стали фіванці слухати Тідея, нони, сміючись, запрошували його взяти участь у бенкеті. Розгнівався Тідей і, незважаючи на те, що був один у колі ворогів, викликав їх на герць і всіх до одного переміг, бо допомогла своєму улюбленцеві Афіна Паллада. Гнів охопив фіванців, вони вирішили і губити великого героя. Вислали вони п’ятдесят юнаків під проводом Меонта і Лікофона, щоб вони напали з засідки на Тідея, коли він вертатиметься в табір обложників. І тут не загинув Тідей, він перебив усіх юнаків, тільки Меонта відпустив за велінням богів, щоб міг Меонт сповістити фіванців про подвиги Тідея.
Після цього ще дужче розпалилася ворожнеча між героями, що прийшли з Аргоса, і фіванцями.
Проти Пройтідської брами став із своїм загоном могутній Тідей, який жадав крові, мов лютий дракон. Знав Амфіарай, що нащадки прокленуть учасників цього походу. Знав також Амфіарай, що сам він упаде в бою і поглине його труп ворожа земля Фів. На щиті Амфіарая не було ніякої емблеми. Останню, сьому браму, облягав Полінік. На щиті його зображена була богиня, що веде озброєного героя, а напис на щиті гласив: “Я веду цього мужа як переможця назад в його місто і в дім його батьків”. Усе було готове до штурму незламних мурів Фів.
Фіванці також приготувалися до битви. Серед героїв фіванських був і могутній син Посейдона, непереможний Періклімен.
Перш ніж почати битву, Етеокл запитав про кінець битви провісника Тіресія. Обіцяв Тіресій перемогу лише в тому разі, якщо буде принесений у жертву Аресові (який ще гнівається за вбивство Кадмом присвяченого йому змія) син Креонта Менойкей. Юнак Менойкей сам проколов собі груди мечем. Так помер син Креонта: добровільно приніс він себе в жертву, щоб урятувати рідні Фіви.
Все обіцяло перемогу фіванцям. Вмилостивлено гнівного Ареса, боги на боці фіванців, що виконують волю й зважають на знамення богів. Та не відразу дісталась фіванцям перемога.
Упав, облягаючи Фіви, і юний Партенопай; могутній Періклімен скинув з муру йому на голову величезний камінь завбільшки із скелю. Розтрощив цей камінь голову Партенопаеві, упав він мертвий на землю. Відступили з-під мурів аргосці: вони переконалися, що не здобудуть штурмом Фів. Тепер могли тріумфувати фіванці: мури Фів стояли непорушно.
Як два лютих леви, що борються за здобич, так зітнулись у запеклому поєдинку брати. Прикрившись щитами, б’ються вони, пильно стежачи повними ненависті очима за рухами один одного. Ось оступився Етеокл, зараз кинув списа у брата Полінік і поранив його у стегно. Зімкнувши щити, б’ються брати; обидва вони поранені, закривавлена їхня зброя. Швидко відступив на крок Етеокл; не ждав цього Полінік, підняв щит, а брат його в цю мить устромив меча в живіт. Упав Полінік на землю, кров рікою ринула із страшної рани, очі його затуманились мороком смерті. Святкував перемогу Етеокл; він підбіг до вбитого брата і хотів зняти з нього озброєння. Зібрав останні сили Полінік, трохи підвівся і вдарив мечем брата в груди; з цим ударом відлинула його душа в похмуре царство Аїда. Мов зрубаний дуб, упав Етеокл мертвим на труп брата, і змішалася їхня кров, заливаючи навколо землю. З жахом дивилися фіванці і аргосці на страшний кінець поєдинку братів.
Недовго тривало замирення між обложеними і обложниками. Знов загорівся між ними кривавий бій. В цьому бою сприяли боги фіванцям.
Перемогли аргосців фіванці, все військо їх полягло під Фівами. Загинув і Амфіарай. Втечею поспішав він урятуватися на своїй колісниці, керованій Батоном. Його переслідував могутній Періклімен. Уже наздоганяв Періклімен великого провісника, вже замахнувся він списом, щоб уразити його, як раптом блиснула блискавка Зевса і вдарив грім, розступилася земля і поглинула Амфіарая з його бойовою колісницею. З усіх героїв врятувався тільки Адраст. Він помчав на швидкому, як вітер, коні своєму Арейоні і заховався в Афінах, звідки повернувся в Аргос.
Тріумфували фіванці, врятовані були Фіви. Дізналися про те, що залишились непохованими герої Аргоса, їхні жінки й матері. Сповнені смутку, прийшли вони з Адрастом до Аттики, щоб ублагати царя Тесея зарадити їхньому горю і змусити фіванців видати їм тіла вбитих. В Елевсіні біля храму Деметри зустріли вони матір Терея і ублагали її впросити сина, щоб він зажадав видачі тіл арігоських воїнів.
Розгнівався Тесей. Біля Елевфера розпалено було сім вогнищ і на них спалено трупи воїнів. А трупи вождів перенесено в Елевсін і спалено там, попіл їх матері й жінки віднесли на батьківщину в Аргос.
Тільки прах Капанея, вбитого блискавкою Зевса, залишився в Елевсіні. Священним був труп Капанея, бо вбитий був він самим громовержцем. Розпалили афіняни величезне вогнище і поклали на нього труп Капанея. Коли вогонь починав уже розгорятись і вогненні язики доторкнулися трупа героя, прийшла в Елевсін дружина Капанея, прекрасна дочка Іфіта Евадна. Не могла знести вона смерті улюбленого чоловіка. Одягши на себе розкішні похоронні шати, зійшла вона на скелю, що звисала над самим вогнищем, і кинулась звідти в полум’я. Так загинула Евадна, і тінь її зійшла разом з тінню її чоловіка в похмуре царство Аїда.
Похід Епігонів
Минуло десять років після походу сімох проти Фів. За цей час змужніли сини загиблих під Фівами героїв. Вирішили вони помститись фіванцям за поразку батьків і пішли новим походом. У цьому поході взяли участь: Айгіалей, син Адраста; Алкмеон, син Амфіарая: Діомед, син Тідея; Фесандр, син Полініка; Промах, син Партенопая; Сфенел, син Капанея; Полідор, син Гіппомедонта і Евріал, син Менестея.
Дельфійський оракул провістив перемогу епігонам, якщо візьме участь у цьому поході Алкмеон, син Амфіарая.
Фесандр, син Полініка, взявся умовити Алкмеона не відмовлятися від участі в поході. Довго вагався Алкмеон. Як і батько його Полінік, надумав Фесандр добиватись сприяння Еріфіли, матері Алкмеона. Він підкупив її, подарувавши дорогоцінний одяг Кадмової дружини Гармонії, який виткала колись для неї сама Афіна Паллада. Звабилася Еріфіла одягом, як колись звабилась намистом Гармонії, і наполягла, щоб Алкмеон і його брат Амфілох узяли участь у поході.
Виступило військо епігонів з Аргоса. Вождем війська обраний був Діомед, син Тідея, рівний батькові своєю силою і хоробрістю. Радісні йшли в похід герої, палаючи бажанням помститися за своїх батьків.
У Потнії біля Фів запитали вони оракула Амфіарая про наслідки походу. Відповів їм оракул, що бачить він Алкмеона, спадкоємця слави Амфіарая, який переможцем входить у брами Фів. Переможуть епігони. Тільки Айгіалей, син Адраста, що врятувався під час першого походу, загине.
Нарешті досягло військо епігонів семибрамних Фів. Спустошивши всі околиці, обложили епігони місто. Вийшли в поле під проводом свого царя Лаодаманта, несамовитого сина Етеокла, фіванці, щоб відбити від мурів обложників. Зав’язався кривавий бій. У цьому бою загинув, уражений списом Лаодаманта, Айгіалей, але й Лаодамант був убитий Алкмеоном. Переможені були фіванці, сховалися вони за неприступними мурами Фів.
Розпочали переможені фіванці переговори з обложниками, а самі вночі, за порадою Тіресія, потай від обложників виселилися із Фів з усіма жінками й дітьми. Вони пішли на північ, у Фессалію. Після довгої подорожі досягли фіванці Гістіотіди в Фессалії й оселилися там.
Фіви ж, захоплені епігонами, були зруйновані. Щасливо повернулися епігони на батьківщину. А Ферсандр, син Полініка, став царювати в Фівах, відбудувавши їх.
Тексти наведено за М. А. Кун.
Легенди і міфи Давньої Греції
(1 votes, average: 5.00 out of 5)