Скорочено “Блакитне життя” Горького
Міщанин Костянтин Миронов живе в глухому провінційному місті. Коли він був дитиною, його батьки пили й часто скандалили. У той же час мати була релігійною людиною й ходила на богомілля в монастир. Батько слыл диваком. Наприклад, він розважався тим, що прилаштовував до дверей дерев’яні дудки з гумовими м’ячами, які огидно свистіли, коли відчинялися двері
Взагалі, батько намагався нудьгу життя різними звуками: те слухав музичний ящик, що мати в серцях один раз розбила, то приніс додому глобус, що, повертаючись навколо осі, грав : До батька
Він жодного разу не був за кордоном і тому уявляє Париж містом, де все решительно блакитне: і небо, і люди, і будинку. Мрія про Париж і його скрашує нудьгу провінційного міста, але й порушує зв’язок Миронова з реальністю. Люди починають зауважувати в ньому щось дивне й цураються його. Перші ознаки божевілля дають про себе знати, коли Миронов вирішується пофарбувати свій будинок у блакитний колір, щоб хоч почасти реалізувати мрію. Будинок
Міщани міста сприймають це як виклик їм, тому що ніхто не красить свої будинки в подібний колір. Одночасно Миронов закохується в Лізу Розанову, дочка шановного в місті людини. Але він знов-таки предмет своєї любові: Ліза звичайна мещаночка, вона не розуміє романтичних мрій Миронова. Зрештою Миронов божеволіє. Його виліковує місцевий доктор, і Миронов стає звичайним палітурником книг, у міру діловитим, у міру жадібним і т. д. З ним зустрічається оповідач, якому він і передає історію свого божевілля