Home ⇒ 📕Скорочені твори ⇒ Скорочено “Автопортрет” Богдан-Ігор Антонич

Скорочено “Автопортрет” Богдан-Ігор Антонич

Богдан-Ігор Антонич Автопортрет “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п’яніти? Привертають увагу масштабні метафоричні образи наступної строфи, вжиті у відокремленій обставині способу дії: Я, сонцеві життя продавши за сто червінців божевілля, захоплений поганин завжди, поет весняного похмілля.

Ліричний герой вірша

Б.-І. Антонича “Автопортрет” – як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю, весняному буянню природи. Він поганин (язичник), що поклоняється сонцю, вітру, весні. Цей вірш-автопортрет – відображення його душі, закоханої у красу. Вишні Поет вживає епітети “зоряна”, “біблійна”, “пишна” щодо батьківщини, характеризуючи в такий спосіб власне ставлення до рідного краю: Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Образ вишень набуває символічного значення, втілюючи
Україну.

Водночас автор у художній формі вказує на поезію Тараса Шевченка як на джерело такого переносу значення: Де вечори з євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Вірш Б.-І. Антонича “Вишні” виявляє авторське трепетне ставлення до своєї країни. Україна в цій поезії виступає як найвища цінність, набуває значення Бога, вищої істини і справедливості для автора. Це підкреслено за допомогою біблеїзмів, вжитих у творі. Зелена Євангелія Весна – неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, і місяць, мов тюльпан, червоний. Зверніть увагу на римування другого і четвертого рідків, що будується на грі слів “сонце” та “сон цей”: Стіл ясеновий, на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей! Вірш “Зелена Євангелія” – це гімн природі, весні, землі, де все це гармонійно поєдналося, своєрідний заклик до поклоніння землі, яка нас народила.

Дороги Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, простелилась нам юним під ноги. Автор використав державну кольорову символіку, втілену в образах неба і пшениці, щоб вказати на країну, простори якої він описує: Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці (дороги, дороги, дороги). О, відкрий нам свої таємниці, дивний місяцю мідянорогий! Використання повних нестягнених форм прикметників (“звабливая”) надає специфічного фольклорного звучання художньому творові: Бо в дорогах звабливая врода (о зелень! о юність! о мріє!).

Наша молодість, наче природа, колосистим ще літом доспіє. Образ доріг, сповнених привабливості й таємниць, змальований у вірші поета в оригінальній формі повтору. Привертають увагу уточнення-зауваження в дужках. Це створює певний оригінальний ритмічний малюнок. Різдво Бог народжується не в яслах, а на санях. Замість волхвів приходять лемки, приносячи з собою місяць. Відтворюючи лемківський колорит, автор вживає діалектизми: Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий. Глибоко символічний образ лемківської Марії, що тримає в долонях золотий горіх місяця: Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх. У долоні у Марії місяць – золотий горіх. Батьківщина – центр усіх внутрішніх прагнень ліричного героя поезії Б.-І. Антонича “Різдво”. Підкреслюючи значущість рідного краю, поет переносить подію Різдва Христова в “лемківське містечко Дуклі”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Схожі твори:

  1. Автопортрет – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет...
  2. Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич Богдан-Ігор Антонич являється унікальним в українській поезії. Народився він на Лемківщині в селі Новиці і до гімназії говорив на своєрідному Лемківському діалекті. У гімназію вступив польську, тому що української поблизу не було, і вчився на польській мові. А в сімнадцять років уступив до Львівського...
  3. Тема 32. Богдан-Ігор Антонич – Література XX ст IV. Література XX ст. Тема 32. Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Нині – територія Польщі. У 1928р. Богдан-Ігор поступив на гуманітарний факультет Львівського університету за...
  4. Богдан Ігор Антонич (1909-1937) Богдан Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новица на Лемкивщине (тепер територія Польщі) у сім’ї сільського священика Василя Кота, що незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонич. В 1914 року сім’я Антонич перебралася у Відень, де пробула чотири роки. В 1919 році. Богдан з мамою (батька...
  5. Богдан-Ігор Антонич – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Його батько – сільський священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Дитячі роки...
  6. БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Богдан-Ігор Антонич народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 року в родині священика. Його рідне село Новиця нині розташоване на території Польщі. Ось як він згадував про своє дитинство і про те, що стало поштовхом до творчості: “Малим хлопчиком вибіг я у темну ніч, оточену мороком холодних мовчазних лісів, і з...
  7. Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В...
  8. Антонич Богдан-Ігор Васильович Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і...
  9. Антонич Богдан-Ігор Васильович Дім за зорею Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, І серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко. Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем. До інших зір молитимусь і інших ждати ранків. Набрезклі пуп’янки бубнявіють в клеїстій піні, Як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть, І крізь лійки фіялок...
  10. Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце...
  11. Антонич Богдан-Ігор Васильович Зелена елегія Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день...
  12. Антонич Богдан-Ігор Васильович Дума про плакати Рядами, рядами, рядами, Довгими смугами, над кам’яними бруками Висимо, Лежимо, Сидимо Ми на мурах розіп’яті, Ми плакати, плакати, плакати. І вдень і вніч ми все одні, У вдень і вніч ми все різні, Міняємося, Минаємося, Кидаємося В безвістя Серед міста. Ми розвійні вулиць брати, Ми плакати, плакати, плакати. А над...
  13. Антонич Богдан-Ігор Васильович Вітражі й пейзажі Перший сніг Осінь переїхала по полі возом золотим. Понад кучугури кучерява мряка – срібний дим. Сонце з батогом проміння вогняний погонич. Навпростець по небі білі хмари в перегони. На куделі верховіття сиве павутиння. Підпирається гори рукою далеч синя. Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом, В гущині сухе гілля гуркоче...
  14. Антонич Богдан-Ігор Васильович Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у...
  15. Антонич Богдан-Ігор Васильович Поема про вітрини Жулинський М. Г. Із забуття – в безсмертя. – К.: Дніпро, 1990. Скляні очі кам’яниць, Над ними чола балконів, Рійний, стрійний танець Світла красок, тонів. О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто – Задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин. Очі скляні кам’яниць,...
  16. Антонич Богдан-Ігор Васильович Гімн перед світанням Похмурі дні, суворі дні, Що гіркотою налили пісні, Тривожними питаннями лягають на уста, Вкривають обрії, мов непрозора мла густа, Примарами карають нас у сні Похмурі дні, суворі дні. Гарячкою попалені шепочуть губи: Що буде? Даремно торгає рука вузли кошлаві, Даремно грубу петлю рве, що шию давить. Усюди Блукаючи в нестямі,...
  17. Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І...
  18. Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про співучі двері Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі....
  19. Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про ключі від кохання 1 Зелений лист, крилатий ключ, І веретено і обруч, І знов сп’яняє, як сп’яняла, Похмільна юності кабала. Палати знов і знову мерзти, Кохати знов і знов п’яніти! На пальці елегійний перстень, На серці елегійний квітень. Містечко в сяйві ночі біле. Невже ж тут друзів не згадать? Росли ми разом і...
  20. Антонич Богдан-Ігор Васильович Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна....
Скорочено “Автопортрет” Богдан-Ігор Антонич
«
»