Скорочено “Алмазний мій вінець” Катаєва

Ця книга – не роман, не повість, не ліричний щоденник і не мемуари. Хронологічні зв’язки замінені тут асоціативними, а пошуки краси – пошуками дійсності, який би поганий вона не здавалася. Це мовизм (від “мове” – погано). Це вільний політ фантазії, породжений щирими подіями

Тому майже ніхто не названий тут своїм ім’ям, а псевдонім буде писатися з маленької букви, крім Командора. Моє знайомство із ключиком (Ю. Олеша) відбулося, коли мені було сімнадцять, йому п’ятнадцять, пізніше ми стали найближчими друзями, належали до

одного літературного середовища. Эскесс, птахолов, брат, друг, конармеец – всі вони теж одесити, разом з киянином синьооким і черниговцем колченогим вошедшие в енциклопедії й майже все – вхрестоматии.

Із птахоловом (Едуард Багрицкий) я познайомився на зборах молодих поетів, де критик Петро Пильский вибирав кращих і потім возив напоказ по літніх театрах. Поруч із ним у журі завжди сидів поет эскесс (Семен Кессельман), незмінно іронічний і нещадний у поетичних оцінках. Птахолов входив в еліту одеських поетів, його вірші здавалися мені недосяжними. Вони були одночасно несмачні й незрозуміло прекрасні

Він виглядав

силачем, мав гладіаторську зовнішність, і лише згодом я довідався, що він страждає астмою. Витягтися його в Москву вдалося тільки після громадянської війни. Він був уже одружений на вдові військлікаря, жив літературною поденщиною, цілими днями сидів у свій халупці на матраці по-турецки, кашляв, задихався, палив противоастматический порошок. Не пам’ятаю, як удалося колись виманити його на яхті в море, до якого він намагався не підходити ближче чим на двадцять кроків

Йому хотілося бути й контрабандистом, і чекістом, і Виттингтоном, якого ніжний голос кликав повернутися назад. У джерелах нашої поезії майже завжди була мало кому відома любовна Драма – катастрофа першої любові, зрада. Юнацька любов птахолова колись змінила йому з напівп’яним офіцером…

Рана не гоїлася все життя. Те ж було із ключиком і із мною. Взаємна заздрість все життя прив’язувала нас друг до друга, і я був свідком багатьох епізодів його життя. Ключик якось сказав мені, що не знає більше сильного двигуна, чим заздрість. Я ж бачив ще більш могутню силу – любов, причому нерозділену

Подругою ключика стала гарненька блакитноока дівчина. У мінути ніжності він називав її дружочек, а вона його – слоник. Заради її ключик відмовився їхати з родителями в Польщу й залишився Вроссии.

Але одного чудового дня дружочек оголосила, що вийшла заміж. Ключик залишиться для неї самим-самим, але їй набридло голодувати, амак (новий чоловік) служить у губпродкоме. Я відправився до Маку й оголосив, що прийшов за дружочком.

Вона пояснила йому, що любить ключика й повинна повернутися зараз же, от тільки збере речі. Так, розсіяла вона моє здивування, тепер у неї є речі. І продукти, додала вона, вертаючись із двома згортками

Втім, через якийсь час у моїй кімнаті в Мыльниковом провулку вона з’явилася в супроводі того, кого я буду кликати колченогим (Вл. Нарбут). Колись він керував Одеським відділенням РОСТУ. Після громадянської війни кульгав, у нього не вистачало кисті лівої руки, у результаті контузії він заїкався. Службовців тримав у їжакових рукавицях. Попри все те це був поет, відомий ще до революції, друг Ахматової й Гумилева.

Дружочек майже в день приїзду в Москву ключика знову з’явилася в моїй кімнаті й зі слізьми на очах цілувала свого слоника. Але незабаром пролунав стукіт. Я вийшов, і колченогий попросив передати, що якщо дружочек негайно не повернеться, він вистрілить собі в скроню. Зі слізьми ж на очах дружочек попрощалася із ключиком (тепер уже назавжди) і вийшла кколченогому.

Незабаром я відвів ключика в редакцію “Гудка”. Що ви вмієте? А що вам треба?

– була відповідь. І дійсно. Зубило (псевдонім ключика в “Гудку”) чи ледве не затьмарив славу Дем’яна Бєдного, а наші із синьооким (М. Булгаков) фейлетони виразно потонули в сяйві його слави. Незабаром у редакції з’явився той, кого я назву другом (И. Ильф).

Його взяли правщиком. З неписьменних і недорікуватих листів він створив свого роду прозаїчні епіграми, простим, насиченим гумором. Спереду, втім, його чекала всесвітня слава

У Москву приїхав мій молодший братик, що служив в Одеському карному розшуку, і влаштувався в Бутырку наглядачем. Я жахнувся, змусив його писати. Незабаром він став пристойно заробляти фейлетонами

Я запропонував йому й другові сюжет про пошук діамантів, захованих в оббивці стільців. Мої співавтори не тільки відмінно розробили сюжет, але винайшли новий персонаж – Остапа Бендера. Прототипом Остапа був брат одного молодого одеського поета, що служив у карному розшуку й дуже досаждавший бандитам. Вони вирішили вбити його, але вбивця переплутав братів і вистрілив у поета. Брат убитого довідався, де ховаються вбивці, прийшов туди.

Хто вбив брата? Один із присутніх зізнався в помилці: він тоді не знав, що перед ним відомий поет, а тепер він просить простити його. Всю ніч провів Остап серед цих людей. Пили спирт і читали вірші вбитого, птахолова, плакали й цілувалися

Ранком він пішов і продовжив боротьбу з бандитами. Світова слава прийшла й до синьоокого. На відміну від нас, розпачливої богеми, він був людиною сімейним, позитивним, із принципами, був консервативний і терпіти не міг Командора (В. Маяковського), Мейерхольда, Татлина.

Був у ньому майже невловимий наліт провінціалізму. Коли він прославився, надяг краватку метеликом, купив черевики на гудзиках, вставив в око монокль, розвівся із дружиною й потім женився на Белосельской-Бєлозерської. Потім з’явилася третя дружина – Олена. Нас із ним ріднила любов до Гоголя. Зрозуміло, ми, жителі півдня, не обмежувалися лише своїм навкруги.

Я був досить добре знайомий з королевичем (С. Єсеніним), був свідком його поетичних тріумфів і потворних дебошів. Моє життя текло більш-менш поруч із життям Командора, соратника (Н. Асєєва), мулата (Б. Пастернаку). Великий голова земної кулі (В. Хлебников) кілька днів провів у мене в Мыльниковом. Доля не раз зводила мене й з коником (О. Мандельштамом), штабс-капітаном (М. Зощенко ), арлекіном (А. Кручених), конармейцем (И. Бабелем), сином водопровідника (В. Казиным), альпіністом (Н. Тихоновим) і іншими, що тепер уже пішли з життя, але не збіглими з пам’яті, з літератури, з історії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Алмазний мій вінець” Катаєва

Categories: Скорочені твори

Links