Скорочено “Алмазний мій вінець” Катаєва
Ця книга – не роман, не повість, не ліричний щоденник і не мемуари. Хронологічні зв’язки замінені тут асоціативними, а пошуки краси – пошуками дійсності, який би поганий вона не здавалася. Це мовизм (від “мове” – погано). Це вільний політ фантазії, породжений щирими подіями
Тому майже ніхто не названий тут своїм ім’ям, а псевдонім буде писатися з маленької букви, крім Командора. Моє знайомство із ключиком (Ю. Олеша) відбулося, коли мені було сімнадцять, йому п’ятнадцять, пізніше ми стали найближчими друзями, належали до
Із птахоловом (Едуард Багрицкий) я познайомився на зборах молодих поетів, де критик Петро Пильский вибирав кращих і потім возив напоказ по літніх театрах. Поруч із ним у журі завжди сидів поет эскесс (Семен Кессельман), незмінно іронічний і нещадний у поетичних оцінках. Птахолов входив в еліту одеських поетів, його вірші здавалися мені недосяжними. Вони були одночасно несмачні й незрозуміло прекрасні
Він
Йому хотілося бути й контрабандистом, і чекістом, і Виттингтоном, якого ніжний голос кликав повернутися назад. У джерелах нашої поезії майже завжди була мало кому відома любовна Драма – катастрофа першої любові, зрада. Юнацька любов птахолова колись змінила йому з напівп’яним офіцером…
Рана не гоїлася все життя. Те ж було із ключиком і із мною. Взаємна заздрість все життя прив’язувала нас друг до друга, і я був свідком багатьох епізодів його життя. Ключик якось сказав мені, що не знає більше сильного двигуна, чим заздрість. Я ж бачив ще більш могутню силу – любов, причому нерозділену
Подругою ключика стала гарненька блакитноока дівчина. У мінути ніжності він називав її дружочек, а вона його – слоник. Заради її ключик відмовився їхати з родителями в Польщу й залишився Вроссии.
Але одного чудового дня дружочек оголосила, що вийшла заміж. Ключик залишиться для неї самим-самим, але їй набридло голодувати, амак (новий чоловік) служить у губпродкоме. Я відправився до Маку й оголосив, що прийшов за дружочком.
Вона пояснила йому, що любить ключика й повинна повернутися зараз же, от тільки збере речі. Так, розсіяла вона моє здивування, тепер у неї є речі. І продукти, додала вона, вертаючись із двома згортками
Втім, через якийсь час у моїй кімнаті в Мыльниковом провулку вона з’явилася в супроводі того, кого я буду кликати колченогим (Вл. Нарбут). Колись він керував Одеським відділенням РОСТУ. Після громадянської війни кульгав, у нього не вистачало кисті лівої руки, у результаті контузії він заїкався. Службовців тримав у їжакових рукавицях. Попри все те це був поет, відомий ще до революції, друг Ахматової й Гумилева.
Дружочек майже в день приїзду в Москву ключика знову з’явилася в моїй кімнаті й зі слізьми на очах цілувала свого слоника. Але незабаром пролунав стукіт. Я вийшов, і колченогий попросив передати, що якщо дружочек негайно не повернеться, він вистрілить собі в скроню. Зі слізьми ж на очах дружочек попрощалася із ключиком (тепер уже назавжди) і вийшла кколченогому.
Незабаром я відвів ключика в редакцію “Гудка”. Що ви вмієте? А що вам треба?
– була відповідь. І дійсно. Зубило (псевдонім ключика в “Гудку”) чи ледве не затьмарив славу Дем’яна Бєдного, а наші із синьооким (М. Булгаков) фейлетони виразно потонули в сяйві його слави. Незабаром у редакції з’явився той, кого я назву другом (И. Ильф).
Його взяли правщиком. З неписьменних і недорікуватих листів він створив свого роду прозаїчні епіграми, простим, насиченим гумором. Спереду, втім, його чекала всесвітня слава
У Москву приїхав мій молодший братик, що служив в Одеському карному розшуку, і влаштувався в Бутырку наглядачем. Я жахнувся, змусив його писати. Незабаром він став пристойно заробляти фейлетонами
Я запропонував йому й другові сюжет про пошук діамантів, захованих в оббивці стільців. Мої співавтори не тільки відмінно розробили сюжет, але винайшли новий персонаж – Остапа Бендера. Прототипом Остапа був брат одного молодого одеського поета, що служив у карному розшуку й дуже досаждавший бандитам. Вони вирішили вбити його, але вбивця переплутав братів і вистрілив у поета. Брат убитого довідався, де ховаються вбивці, прийшов туди.
Хто вбив брата? Один із присутніх зізнався в помилці: він тоді не знав, що перед ним відомий поет, а тепер він просить простити його. Всю ніч провів Остап серед цих людей. Пили спирт і читали вірші вбитого, птахолова, плакали й цілувалися
Ранком він пішов і продовжив боротьбу з бандитами. Світова слава прийшла й до синьоокого. На відміну від нас, розпачливої богеми, він був людиною сімейним, позитивним, із принципами, був консервативний і терпіти не міг Командора (В. Маяковського), Мейерхольда, Татлина.
Був у ньому майже невловимий наліт провінціалізму. Коли він прославився, надяг краватку метеликом, купив черевики на гудзиках, вставив в око монокль, розвівся із дружиною й потім женився на Белосельской-Бєлозерської. Потім з’явилася третя дружина – Олена. Нас із ним ріднила любов до Гоголя. Зрозуміло, ми, жителі півдня, не обмежувалися лише своїм навкруги.
Я був досить добре знайомий з королевичем (С. Єсеніним), був свідком його поетичних тріумфів і потворних дебошів. Моє життя текло більш-менш поруч із життям Командора, соратника (Н. Асєєва), мулата (Б. Пастернаку). Великий голова земної кулі (В. Хлебников) кілька днів провів у мене в Мыльниковом. Доля не раз зводила мене й з коником (О. Мандельштамом), штабс-капітаном (М. Зощенко ), арлекіном (А. Кручених), конармейцем (И. Бабелем), сином водопровідника (В. Казиным), альпіністом (Н. Тихоновим) і іншими, що тепер уже пішли з життя, але не збіглими з пам’яті, з літератури, з історії
(2 votes, average: 3.50 out of 5)