Складність долі (Роздуму про письменника)
Розглядаю зображення письменника на фото різного років і враховую одну деталь: він ніде, навіть на юнацькі фото, не зображений усміхненої. А його герої й сміються, і навіть регочуть до несамовитості. І читач, перечитуючи його добутку, теж сміється. От як буває… Пригадується ще один сумний факт його біографії: він умер самотнім дідусем у маленькій кімнаті, самотнім і нікому не потрібним. От що таке доля. У таких випадках приходять сумні думки щодо долі письменника взагалі. Як ми любимо поважати письменників після їхньої смерті! Саме так після
Як зіставити вивчення добутків письменника з його особистістю? На мою думку, ми робимо більшу помилку, коли на рівні хронологічної інформації оцінюємо того або іншого письменника, і зовсім не обертаємо особливої уваги на те, як жилося йому, як велося, або мав друзів, родичів. А якщо ні,
У цьому змісті життя Івана Семеновича Нечуя-Левицького є показової
Пригадуються його описи пейзажів з різних добутків, зокрема з “Кайдашевой сім’ї”. Яка чутлива, ніжна й вразлива душа ховалася за цим суворим і з вираженням особи! Як тонко й талановито він міг зауважувати деталі в характерах своїх героїв! А вони такі різні. Наприклад, образ заколотного й шляхетного разом з тим Миколи Джери й дріб’язкових і зовсім позбавлених шляхетності Карпа або старого Кайдаша. А такий проникливий опис внутрішнього миру жіночих персонажів як Нимидора з “Миколи Джери” або Мотрі або Мелашки з “Кайдашевой сім’ї”! Це ж такі реальні й такі несхожі образи, але як уміло це зробив письменник. Він жив там, серед своїх героїв, переживав всі складні й важкі події їхнього життя, а сам у реальному житті залишався самотнім
И все-таки, на мою думку, він обрав єдино правильний шлях спілкування з навколишнім реальним миром на багато років уперед – це спілкування через свої добутки, через своїх героїв, і, напевно, не переймався тим, як і коли його оцінить прийдешнє покоління: він просто виконував свою місію