Роздуму про Добро й Зло

На мою думку, людина – самий доконаний Божий утвір, тому що створено людину по образі й подобі Божому. Господь створив людину вільним, давши йому волю, тим самим наділивши його правом вибору. І ми маємо право вибирати добро або зло

Україна сотні років жила надією на краще Майбутнє. Наші предки, натхненною й ведені цією надією, жертвували своїми життями, ішли на приниження, мучення, щоб одержати для нас волю й незалежність. Сьогодні ми живемо в самостійній незалежній державі. Те, про що мріяли мільйони українців, здійснилося. Але життя не

покращилося

Чому? Справа в тому, що в нашій державі панує зло. Люди забули про своє земне призначення – творити добро, любити ближнього свого, як самого себе. Забули про існування універсального морального правила: “Не роби іншому того, чого не бажаєш собі”. Занадто повільно вертаємося до втраченої духовності. Не маємо теперішніх лідерів і національних героїв. У тім, що так живемо, винувата влада, що не піклується про свій народ, а тільки про власне збагачення. Таке, з дозволу сказати “керівництво” змусило тисячі українців шукати кращу долю за кордоном. Діти ростуть без батьків, розпадаються сім’ї.

Старше покоління доведене до крайнього зубожіння й живе чекаючи голодної смерті

Просвітителі, лікарі й утворювальні-культурно-освітні працівники за рисою бідності. І тільки дехто із сучасних українських багатіїв кидає крихти зі свого стола на зміст дитячих будинків і притулків для старих. Ми, нащадки тих людей, які віддалили свої життя за волю й незалежність України, повинні втілити їхньої надії в дійсність. Ми не маємо права втратити Богом даний дарунок волі й нарікати, що важко, бідно, незвично, і що раніше було краще. Наші предки готовили грунт для нас, ми повинні працювати на ній, змінити владу, президента, поліпшити життя народу. А ті, хто прийде після нас, будуть пожинати плоди. У цій роботі є місце для кожного – і для вчителя, і для випускника, і для вченого, і для хлібороба…

“Добро не купиш на базарі”, – затверджував популярний в 70-ті роки поет-пісняр. Мені нерідко в різних життєвих ситуаціях доводилося згадувати ці слова. Часто почуваєш бажання помститися за образу або ж потреба віддячити добрим учинком за виявлене до тебе увага. У першому випадку стримує розважливість, у другому – лінощі. А смак теперішньої доброти так і залишається непізнаним. Особливо боюся фальшивої доброти, але хіба можна її уникнути? Когось із моїх приятелів дуже цікавив компакт-диск із піснями “Плачу Еремии”. Мій батько працює дистриб’ютором рекординговой компанії, тому дістати цю музику не становило для мене більших праць. Товариш був безумно щасливий і вдячний. Він готовий був виконати будь-яку мою примху, але я поблажливо поплескав його по плечу: “Свої люди – сочтемся”. І цієї обіцянки, звичайно ж, не забув. Однокласник краще всіх знав математику, але мав одну несучасну рису – уважав, що списування принижує людини. За день до контрольної, я підійшов до приятеля: “Є готові рішення?” – “Довелося посидіти”, – посміхнувся він. “Тоді по руках: ти даєш мені рішення, а я забуваю про борг”. Особа друга покрилося плямами. Він повільно дістав з портфеля компакт-диск і простягнув його мені. Опустивши голову, пішов ладь, але перед дверима зупинився: “Вибач, я забув тебе подякувати”.

Горьким соромом пече мене спогад про цей випадок. Він допоміг мені усвідомити, що в жодному вчинку людини не буває подвійних стандартів, що навіть несвідомий егоїзм може назавжди зруйнувати дружбу й добро у відносинах між людьми


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роздуму про Добро й Зло

Categories: Нові твори

Links