Син, гідний своєї матері
Яблуко від яблуні далеко не падає. Прислів’я Комедія Д. И. Фонвізіна “Недоук” написані на результаті XVIII століття. Сьогодні вже XXI століття, а багато хто її проблеми актуальні, образи усе ще живі. Однієї з основних проблем, порушених п’єсою, є роздум письменника про тім спадщині, що готовлять Росії Проста-Ковы й Скотинины. До Фонвізіна слово “недоук” не мало осудительного значення. Недоуками називалися дворянські діти, що не досягли 15 років, тобто віку, призначеного Петром I для надходження на службу
У Фонвізіна воно одержало
Їдять удосталь піроги, ганяють голубів, вони часті відвідувачі “дівочих”. Нічим не утруждают себе, ні про що не піклуються. Але дитинство проходить швидко, вони повинні повзрослеть, піти на державну службу або продовжити справу батьків
Виходить, їх треба готовити до дорослого життя, і батьки готовлять дітей до життя у відповідності зі своїми ідеалами (якщо вони в них є), кожний по-своєму.
“Схожий на матір”… Уже цим багато чого сказано. Мати, пані Простакова, – жорстока й владна жінка, підступна, хитра й жадібна. Неосвічена мати вчить свого сина наукам, але вчителів набрала “ценою подешевше”, та й тим заважає. Чого коштують її ради синові: “…
Друг мій, ти хоч для виду повчися, щоб дійшло до вух його, як ти трудишся!” “Знайшов гроші, ні з ким не ділися. Всі собі візьми, Митрофанушка. Не вчися цій дурній науці!
” Мати виховує Митрофана по своєму образі й подобі: він дурний, жадібний, ледачий. У припадку сказу вона кричить на двірську дівчину Палашку, що важко занедужала. Вона не зважає на достоїнство тих, хто живе з нею поруч: давно підім’яла чоловіка, позбавивши його волі й своєї думки, Принижує Софію, уважаючи її нахлібницею. У Простаковой ми бачимо тільки поміщицю, безграмотну, жорстоку й неприборкану
Ми не бачимо в ній жінку, у ній немає розуму, милосердя. У деякому відношенні Митрофан пішов далі своєї матері. Згадаємо, як він жалує матінку, що утомилася, б’ючи панотця. Він відмінно розуміє, хто теперішній хазяїн у будинку, і незграбно лестить матері. Сліпо й нерозважливо люблячи сина, Простакова бачить його щастя в багатстві й ледарстві
Довідавшись, що Софія – багата наречена, мати підлещується перед дівчиною й будь-якими способами бажає женити на ній сина. Простакова думає, що зі своїм розумом Митрофан “залетить далеко”, забуваючи народну мудрість: “Що посієш, то й пожнеш”. Видно, народної мудрості вона не знала, адже народ-те для неї гірше худобини
Вереміївна, що присвятила все своє життя службі в сім’ї Простаковых, крім зуботичин, нічого не заслужила. До Митрофана прийшли вчителя, а він гарчить: “Шибеник їх забери!” Цыфиркина, що хоче хоч чомусь його навчити, Митрофан обзиває “гарнізонним пацюком”, а після того, як не вдалося викрасти Софію, він разом з матір’ю має намір “прийматися за людей”, тобто пороти слуг. Отже, Простакова виховала сина так, як уміла і як хотіла
Що ж вийшло? У самий критичний момент життя,
(2 votes, average: 4.00 out of 5)