ШОЇНКА, Воле
(нар. 1934)
ШОЇНКА, Воле (Soyinka, Vole, автонім: Шоїнка, Акінванде Олуволе Бабатунде – нар. 13.07.1934, Абеокута, захід Нігерії) – англомовний нігерійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1986 р.
Батьки його належать до різних, хоча й споріднених племен народу йоруба: батько – іджебу, мати – егба. Дитинство Шоїнка минуло у м. Абеокута. Назва цього міста у перекладі з йоруба означає “під скелею”. Справді, місто, яке досі зберігає суто африканську самобутність, розташоване поряд зі скелею Олумо. Це місце релігійних церемоній і жертвопринесень.
Шоїнка багато вчився. Початкову школу він закінчив у Абеокута, потім вступив в Урядовий коледж в Ібадані. У 1952 р. потрапив на навчання до знаменитого Ібаданського університету, куди запрошують найкращих студентів з усіх куточків країни. Тут Шоїнка навчався протягом двох років, а в 1954 р.
Наприкінці 50-х pp. Шоїнка повністю віддавався творчості. Він виступав як актор, писав п’єси та вірші. Знаменним здобутком Шоїнка у драматургічній царині стала його п’єса “Дорога”, вперше поставлена у 1955 р. У ній панує атмосфера хаосу, майже абсурдної жорстокості і взаємного нерозуміння. Але є тут і спроба філософсько-образного осмислення сутності буття і смерті. У 1958 р. з’явилися п’єси “Мешканці боліт” (“The Swamp Dwellers”) та “Лев і Перлина” (“The Lion and the Jewel”). Перша публікація віршів Шоїнка відбулася у травні 1959 р.
На початку 1960 р. Шоїнка повернувся на батьківщину й оселився у столиці – Лагосі. Проте його дедалі більше приваблювало культурне життя Ібадана, де йому вдається організувати власну театральну трупу “Маски-1960”. Першим спектаклем нового театру стала вистава за п’єсою Шоїнка “Танець Лісу” (“A Dance of the Forest”, 1960). Постановка була присвячена святкуванню дня визволення від колоніальної залежності – 1 жовтня 1960 р. “Танець Лісу” – це трагедія, у якій драматичні епізоди чергуються з уїдливим фарсом, де минувшина цілком позбавлена героїчних рис і є лише початком гігантського циклу кривавих злочинів, що постійно повторюються, вимагаючи нових жертв від сучасного світу. Суть трагедії полягає в тому, що кожна людина повинна зазирнути у власну душу й очистити її від тих ницих вад, яких не повинно бути в оновленому, наче заново народженому суспільстві.
Вистава “Танець Лісу” принесла Шоїнка все африканську славу драматурга, режисера й актора. Його авторитет зростав з кожною новою публікацією чи сценічною роботою. Він ставив не лише свої п’єси, а й твори інших африканських письменників спочатку рідною мовою йоруба, а згодом – англійською, намагаючись пристосувати саме цю мову для відтворення духовних вартостей і культурної спадщини свого народу.
У 1963 р. побачила світ найулюбленіша, за словами самого Шоїнка, його п’єса “Сильний рід” (“The Strong Breed”). Для всіх без винятку драматичних творів Шоїнка головним композиційним елементом є ритуал з танцями, пантомімою і драматичним дійством. Ритуал завжди позначає кульмінацію, для героя він – одкровення і вінець шукань. В одноактній п’єсі “Сильний рід” контрастують егоїзм і добровільна самопожертва, які протистоять звичному канібалізмові людських створінь.
До середини 60-х pp. ситуація у Нігерії стала вельми напруженою. Почалася низка державних переворотів, владу в країні захопили військові. Внутрішні конфлікти загострилися, посилилися міжнаціональні чвари. Досить було однієї іскри, щоб у задушливій суспільній атмосфері спалахнула пожежа. Це відчували чимало нігерійських діячів, та чи не найгостріше – Шоїнка. Тривогою і похмурим передчуттям насичені його твори цього періоду. У романі “Інтерпретатори” (“The Interpreters”, 1965) час розірваний. П’ять ліній долі, п’ять героїв-інтелігентів існують у цьому світі зла і намагаються протистояти мерзоті, яка їх оточує. Інтерпретатори зазирають у минуле, очікують відповіді від майбутнього і корчаться від болю зараз. Вони погоджуються виконувати будь-яку роботу, необхідну для оновлення й очищення батьківщини. Проте єдине, що дозволяє їм суспільство, – це філософувати, “інтерпретувати”.
Погляди Шоїнка помітно політизуються, але це не спрощує його творчості, а робить її складнішою й оперативнішою. Про письменника починають говорити за межами Африки, його книги перекладають кількома європейськими мовами. Тимчасом події в Нігерії стають дедалі небезпечнішими. П’єса “Врожай Конгі” (“Kongi’s Harvest”, 1967) написана напередодні громадянської війни. У ній Шоїнка майстерно змалював конфлікт реакційної ідеології, що маскується за міфологічними шатами, і традиційних поглядів на суспільний устрій. У центрі п’єси – двоє персонажів, довкола яких гуртуються два ворожі табори. Це традиційний вождь Оба Данлова і політичний діяч західного типу, президент вигаданої країни Ізма, – Конгі. Конгі брехнею і демагогією, насильством і жорстокістю намагається проникнути у стародавню міфологію, щоби невдовзі стати єдиним авторитарним правителем.
У Нігерії спалахує громадянська війна, Шоїнка у своїх статтях захищає бунтівну провінцію Біафра. Відтак у 1967 р. письменника заарештовують як зрадника та шпигуна і, не висунувши проти нього жодного офіційного звинувачення, протягом двох років утримують у в’язниці. Однак ані поневіряння, ані заборони не змогли приборкати бурхливу стихію творчих сил Шоїнка. Незважаючи на заборону писати, в тюрмі письменник зумів створити низку віршів, п’єсу, публіцистичні нотатки, розпочав новий роман.
Шоїнка звільнили з-під варти у жовтні 1969 р. за амністією, оголошеною з нагоди річниці незалежності Нігерії. Війна закінчилася, але суспільні рани продовжували кривавитися. На повен голос говорили пам’ять і сумління. Шоїнка з головою занурився у роботу. Він обіймає посаду, запропоновану йому ще в 1967 p., – керівника відділення драми і театру при Ібаданському університеті. Першим спектаклем, який Шоїнка поставив, опинившись на волі, стала його п’єса “Божевільні і Фахівці” (“Madmen and Specialists”, 1971). Використовуючи стилістику театру абсурду, автор осмислює події громадянської війни та її вплив на душі і спосіб мислення людей. П’єса змальовує картину майже цілковитого розпаду людських, соціальних і культурних зв’язків. Із цим драматичним твором перегукуються поетична збірка “Човник у темниці” (“A Sputtle in the Crypt”, 1972) та публіцистична книга “Людина померла” (“The Man Died”, 1972). До речі зауважити, що вірші Шоїнка пише винятково мовою племені йоруба, а п’єси та прозу – англійською.
Роман “Людина померла” складається із тюремних нотаток письменника, його думок про війну та гідність людини, з протоколів допитів і випадкових розмов із в’язнями та працівниками в’язниці. У цій книзі Шоїнка багато розмірковує про природу влади та владолюбність, про силу духу і свободу, про злочини проти людяності і прагнення до справедливості та милосердя.
У 1973 р. побачив світ другий роман Шоїнка – “Час беззаконня” (“Season of Anomy”). Ця книга емоційно пов’язана з болісним досвідом громадянської війни. Скориставшись сюжетною канвою античного міфу про Орфея та Евридіку, письменник розповідає про те, як двоє людей (один уособлює добро, а другий – зло) об’єднали під час війни свої зусилля для того, щоби врятувати кохану поета Офейю. Це єднання видається утопічним: що чекає героїв після війни? Фінал залишається відкритим.
У 1973 р. вийшла з друку п’єса Еврипіда “Вакханки” в обробці Шоїнка. Всі ці тривожні, болісні, сповнені страждання твори гостро нагадують про минулу війну й атмосферу занепаду та відчаю перших повоєнних років.
Шоїнка упродовж тривалого часу перебував за кордоном, мандрував країнами Європи та Америки. У середині 70-х pp. він повернувся у Нігерію. Настала пора зрілості та врівноваженості у мудрості і творчості. Плодами цієї зрілості стали п’єса “Смерть і конюший король” (“Death and the King’s Horsemen”, 1975) та автобіографічна повість “Аке, роки дитинства” (“Аке: The Years of Childhood”, 1981).
П’єса “Смерть і конюший король” грунтується на реальних подіях: у 1946 р. за звичаями народу йоруба один із вождів цього племені Елесин, який мав титул “конюшого короля”, помирає під час останнього з поховальних обрядів після смерті короля. Поліція не може завадити самогубству Елесина. Шоїнка, як і раніше, цікавить питання про мотивацію людських вчинків з погляду національного коріння культури. Конфлікт п’єси полягає у зіткненні людини (Елесина) із системою поглядів йоруба на світ живих, мертвих і ненароджених. Увага автора зосереджується на саморозвитку культури і на ролі та значенні особистості у цій культурі.
“Аке, роки дитинства” – одна з перших автобіографічних книг про дитинство в літературі Африки. Розповідь ведеться від імені дитини. Ми дивимося на світ очима хлопчика Аке з племені йоруба. У Шоїнка все має велетенські розміри, все впадає в око і все – наче вперше. З читачем розмовляє дитина, що володіє всіма відтінками багатої дорослої мови. У книзі тісно переплітаються давні міфології: християнська і племені йоруба. Щирість, простота і водночас універсальна всеосяжність – ось головні чесноти прози Шоїнка.
У 1986 р. Шоїнка перший із письменників Африки отримав Нобелівську премію з літератури “за створення театру величезної культурної перспективи та поезії”. Знайомлячи із лауреатом, член Шведської академії Л. Йктленстен зазначив, що “у його п’єсах широко і майстерно використовуються найрізноманітніші сценічні прийоми, і перш за все традиційні африканські: ритуальний танець, маски та пантоміми, ритм і музику, декламацію, прийом театру в театрі… Це надзвичайно освічений драматург”. Свою Нобелівську премію Шоїнка присвятив Нельсону Манделі, південноафриканському борцеві проти апартеїду.
Згодом Шоїнка видав поетичні збірки “Земля Мандели та інші вірші” (“Mandela’s Earth and Other Poems”, 1988) і “Ранні вірші” (“Early Poems”, 1997), критичну працю “Міф, література й африканський світ” (“Myth, Literature and the African World”, 1976), автобіографічний твір “Ізара” (“Isara”, 1989); збірник есе “Кредо існування та ніщо” (“The Credo of Being and Nothingness”, 1991).
Після скасування демократичних виборів 1993 р. у Нігерії та захоплення влади військовим диктатором Сані Абача Шоїнка у 1994 р. емігрував із країни. У наступній книзі есеїстики “Відкрита рана континенту: особисте свідчення про кризу Нігерії” (“Open Sore of Continent: A Personal Narrative of the Nigerian Crisis”, 1996) письменник відтворює історію Нігерії від часу незалежності (1960) до встановлення режиму Сані Абачі. У статтях, пронизаних гнівом і гіркотою, проходить думка про звиродніння нігерійців як нації. У 1997 р. нігерійський уряд звинуватив Шоїнка у зраді, і лише після смерті диктатора у червні 1998 р. його наступник Абдулсалам Абубакар зняв із письменника це звинувачення. Того самого року Шоїнка відвідав батьківщину. У 1998 р. він видав книгу, яку критики розцінили як продовження “Відкритої рани” – “Тягар пам’яті: Муза прощення” (“The Burden of Memory: the Muse of Forgiveness”), де письменник розповів про злочини проти людяності, вчинені в Африці, та про важкий процес замирення. Своєрідною пародією на минуле і теперішнє африканської диктатури стала одна із останніх п’єс Шоїнка “Баабу-король” (“King Baaby”, 2001), назва якої перегукується із назвою класичної абсурдистської п’єси А. Жаррі “Уб’ю-король”.
П. Христиніна
(2 votes, average: 2.50 out of 5)