Шкільні твори по добутках російських письменників
ІВАН АНДРІЙОВИЧ КРИЛОВ “Щоб музикантом бути, так потрібне уменье”. Байка є одним з найбільш древніх літературних жанрів. Героями байки можуть бути я тварини, і рослини, і неживі предмети, і люди. Найвідомішим російським байкарем був Іван Андрійович Крилов. Його добутку, на думку М. В. Гоголя, – “справжня книга народної мудрості”. У своїх байках Крилов висміює людські пороки й недоліки. Так, у байках “Квартет”, “Лебідь, Рак і Щука” великий байкар безжалісно критикує дурість, відсутність елементарних умінь, професіоналізму
До чого це може привести, прекрасно показане в байці “Квартет”. Один раз у лісі звірі затіяли зіграти квартет. Вони дістали ноти, узялися за інструменти “і сіли на лучку під липки зачаровувати своїм мистецтвом світло. Ударили в смички, б’ють, а користі ні”. “Музиканти” прийнялися шукати причину поганої гри й вирішили, що все через те, що вони неправильно сидять. Кілька разів вони мінялися місцями, всідалися “чинно в ряд”, але це не дало бажаного результату. Адже справа не в тім, як розсядуться артисти, а в умінні володіти інструментом,
У спільній справі потрібні не тільки професіоналізм і вміння, дуже важливе мати згоду.
Відсутність згоди може привести до досить жалюгідного результату, описаному І. А. Криловим у байці “Лебідь, Рак і Щука”. Тварини зібралися везти віз, але кожний тяг у свою сторону, тому він не зрушився з місця. Познайомившись із маленькими смішними історіями байкаря, ми зрозуміли, що для рішення справи мало тільки бажання тих, що зібралися, необхідно ще однодумність і майстерність.
Чарівниця-Зима. По віршах О. С. Пушкіна “Зимова дорога” і Ф, І. Тютчева “Чародейкою Зимою…” Чарівні й казкові російські зими люблять всі. Прозоре морозне повітря, пластівці пухнатого снігу, кришталеві візерунки на вікнах, скрип саней.
Чарівниця-Зима зачаровувала й надихала багатьох поетів і письменників. Скільки чудесних поетичних рядків присвячено цій порі року! Вірши О. С. Пушкіна “Зимова дорога” і Ф. І. Тютчева “Чародейкою Зимою…” – теж про неї. Читаючи їх, ми по-нрвому бачимо зиму й нам близькі ті почуття, які вона викликала в душі постів.
В О. С. Пушкіна у вірші “Зимова дорога” зима тужлива й холодна. Сумні галявини освітлені холодним місячним світлом. Пустельна зимова дорога здається поетові “нудної”. “Глухомань і сніг… Назустріч мені тільки версти смугасті попадаються одне”. Навіть веселий дзвіночок трійки “утомливо гримить”. Дорога здається нескінченної, а в душу поета закрадається серцева туга, пробуджена піснями ямщика. У таку холодну зимову ніч стає дуже тужливо й мимоволі мріється про зустріч із дорогим серцю людиною біля палаючого каміна. Але зима може бути зовсім інший, наприклад такий, який відбив її у своєму вірші “Чародейкою Зимою…” Ф. І. Тютчев. Тут зима – добра чаклунка, що огорнула ліс “сніжною бахромою”, що окувала його легким пуховим ланцюгом. Зимовий ліс коштує, зачарований чарівним сном. Коли сонце стосується його своїми променями, ліс спалахує й сіяє “сліпучою вродою”. Велична, чарівна й незвичайна пора.
Немов живаючи, чарівниця-зима міняє маски й грає з нами, змушуючи нас те тужити, то захоплюватися нею.
ЄВГЕНІЙ ІВАНОВИЧ НОСОВ. Білий гусак. (По оповіданню Е. І. Носова). Оповідання Е. Носова “Білий гусак” мені дуже сподобався, хоча про такі добутки не можна говорити однозначно, адже вони не просто подобаються, а хвилюють і торкають душу. Головний герой оповідання – Білий гусак. Він був дуже гарний: “Тугі пір’я одне до іншому так добре пригнані, що здавалося, начебто гусак висічений із брили рафінаду”. Ходив гусак завжди важливо й статечно й уважав себе самим головним у селі. Його називали адміралом: “Усе в нього була адміральське: і постава, і тон, яким він розмовляв з іншими сільськими гусаками”. Білому гусакові самому довелося виховувати гусеняти, тому що їхня мати загинуло під колесами автомобіля. Більше уважного й турботливого батька складно представити. Він нікого не підпускав близько до своїх гусенят. Оберігаючи своїх дітей, Білий гусак проганяв інших птахів, сичав на людей, погнався навіть за бичком і вигнав його з лугу.
Один раз, коли гусаки були на лузі, зненацька полив холодну зливу. Всі гусаки лягли на траву, а під ними сховалися маленькі гусенята. Коса холодна злива перейшла в град, і гусаки не витримали й побігли ховатися в кущі лозняку. Залишені скуйовджені гусенята жалібно кричали вслід своїм батькам і падали в траву під ударами граду. Один Білий гусак сидів не шелохнувшись, іноді здригаючись від безжалісних крижаних ударів. Дощ закінчився, але на середині лугу нерухомо лежав білий птах, по її дзьобі тік струмок крові, а з-під сильних крил вибиралися діти. Білий гусак загинув, але врятував своїх гусенят, залишившись до кінця хоробрим і стійким. Мені дуже жаль, що Білий гусак загинув. Я захоплююся його самовідданим подвигом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)