Щирість вираження патріотичних почуттів ліричного героя у вірші В. Підпалого “Тиха елегія”
Коли читаєш вірш Володимира Підпалого “Тиха елегія”, здається, що вустами ліричного героя промовляє твоя стривожена душа. Ми часто чуємо це горде слово – “патріотизм”. Воно лине з високих трибун, начертане на гаслах демонстрантів, ним сповнені численні газетні статті. Але ось раптом натрапиш на просте зізнання:
Коли мене питають: “Україну
Чи можеш ти забуть на чужині?” –
Кричу: “Кладіть отут у домовину
Живим!.. Однаковісінько мені…” –
І стає зрозумілою справжня, щиросердечна суть патріотизму.
А тому ліричний герой В. Підпалого скоріше промовчить, аніж почне прилюдно присягатися в любові Батьківщині. І тисячі, мільйони моїх співвітчизників, переконаний, зрозуміють поета. Бо Україна для них – це й блакитні стрічки
Така людина ніколи не зрадить свою землю:
…від них не відокремлю
Себе і тоді, як в землю перейду…
Може, саме тому справжній патріот не стане багатоголосно розповідати про свої гарячі почуття, бо раптом “випадкове слово” плямою впаде на їх кришталеву чистоту.
…Мені б дуже хотілося, аби цього вірша прочитали (а ще краще – вивчили) деякі можновладні “патріоти”, для яких слово “патріотизм” стало перепусткою до державних посад.