Сатиричні твори Ломоносова

Син державного селянина, Ломоносов виріс в умовах північноросійської культури, тісно пов’язаної із традиціями допетровської Русі. Рано навчившись грамоті, майбутній учений спробував надійти в Холмогорское училище. Але, як синові селянина, доступ туди йому був заборонений законом. В 1730 році Ломоносов відправився в Москву й, сховавши своє походження, надійшов у Слов’яно-греко-латинську академію, де в 1735 році дійшов до передостаннього класу – “філософії”. До цього часу ставляться перші віршовані досвіди Ломоносова.

Грунтовне

оволодіння латинською й грецькою мовами відкрило перед ним скарбу античної і європейської культури. В 1735 році Ломоносов був відправлений у Петербурзький університет при Академії наук, а в 1736 році – за кордон (у Саксонію) для вивчення гірничої справи. Тут він придбав великі пізнання в області фізики, хімії, гірничої справи, добре вивчив німецьку, французьку, італійський і англійську мови. Незважаючи на посилені заняття точними науками, Ломоносов серйозно займався російською поезією. Опираючись на досвід античної і європейської літератури, Ломоносов створив струнку теорію російського віршування, викладену
їм в “Листі про правила російського віршування” (1739 р.) і в основних рисах існуючу в наші дні. Коло інтересів Ломоносова був дуже широкий: фізика, хімія, астрономія, математика, техніка, гірнича справа, геологія, металургія, виробництво скла, мозаїчне виробництво, географія фізична й економічна, Історія, філологія, – і в кожній із цих наукових або практичних областей Ломоносов залишив значний слід.

“Коротке керівництво до красномовства” (1748 р.) – перша риторика в російській мові, курс загальної теорії літератури. Трактат “Про користь книг церковних у російській мові” (1757 р.) – перший досвід російської стилістики – є застосуванням навчання античних філологів про три стилі (“високому”, “посередньому”, “низькому”) до російської мови й жанрів російської літератури. Поетична творчість займала велике місце в духовному світі Ломоносова. “Віршування – моя втіха…” – писав він в “Російській граматиці”. Поетична творчість була для нього важливим засобом просвітительської пропаганди передових наукових ідей. В оригінальному по композиції вірші “Розмова з Анакреоном” сформульовані основні риси ломоносовской поезії, гражданственность, патріотизм, визнання мирної місії Росії в сучасній політиці, високе почуття власного достоїнства поета. Незавершена епічна поема “Петро Великий” повинна була на історичному матеріалі створити образ ідеального монарха.

Сатиричні Твори Ломоносова – найбільше досягнення російської сатири: поет відмовився від портретного принципу й додав своїй сатирі узагальнюючу силу. Написані в дусі класика римської трагедії Сенеки, п’єси Ломоносова “Талима й Селимо” і “Демофонт” з’явилися спробою створення просвітительської російської трагедії. Ломиносів є прихильником класицизму, що опирається на античні традиції. Особистість Ломоносова, його наукова й літературна діяльність зіграли першорядну роль у розвитку свідомості російського суспільства й залишили глибокий слід в історії росіянці культури


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сатиричні твори Ломоносова