Home ⇒ 📕Нові твори ⇒ Самшитовий храм Мілорада Павича

Самшитовий храм Мілорада Павича

Кажуть, сербський письменник Мілорад Павич вважається першим письменником третього тисячоліття. Це письменник та історик. Він захоплюється візантійською культурою, з головою поринає у вивчення культури власного народу та у своїх творах заводить нас, читачів, у лабіринти своїх інтелектуальних уявлень. Павичу вдалося створити світ поетичний, фантастичний, духовний і реальний водночас. Кожному з нас відоме слово “авітаміноз” – це коли хворіє тіло. У Мілорада Павича Мова йде не про тіло, а про душу – письменник говорить про інтелектуальний,

духовний авітаміноз у всьому світі.

Розумну людину не влаштовує та макулатурна пропозиція, якою переповнені книжкові магазини – еротичні любовні романи, дешеві “чоловічі” детективи тощо. Людина шукає духовного вітаміну, хоче компенсувати нестачу добротних речей.

У моєму творі я буду говорити про розмай “Дамаскин” – незвичайний твір: розумний і піднесений. Читаєш роман, а здається, входиш у храм, який допомагає зрозуміти прості й вічні істини. У своїй автобіографії Мілорад Павич пише: “Я любив двох Йов’а-нів – Йована Дамаскина і Йована Золотоустого”. Два Йовани стають

головними героями роману “Дамаскин”… “Пан Николич раптом мовив: – Та тут же, Йоване, намальовано три церкви, до того ж точнісінько однакові, а я замовляв лише одну! – Так, креслення для трьох церков, проте ви, пане Николич, платитимете тільки за одну. Оця перпіа церква, яку бачите намальованою зеленим кольором, буде у вашому саду перед вашими очима й не будуватиметься, а зростатиме сама по собі. – Та годі вже, Йоване, плести нісенітниці! Як це може церква рости сама по собі? – Може, і ви швидко самі побачите, що може, пане Николич… – Чудово й гарно. Та скажіть мені, Йоване, для чого оця третя церква, намальована бузковим чорнилом? – Еге, та це таємниця, яка відкриється лише наприкінці. Бо немає вдалого будівництва без таємниць, ані справжнього храму без дива. Так почав Йован будувати над Тисою церкву Введення Богородиці, а пан Николич показав Атилії у вікно, як у їхньому саду зійшов самшит”. Зійшов самшит! Ще тільки приступили до будівництва церкви, а самшит уже зійшов. Чому? Напевне тому, що задумана гарна справа – будівництво церкви.

Уже сама по собі думка про створення церкви є думкою вищого, духовного порядку. Людина дбає не тільки про те, що приносить прибуток, про якісь корисливі інтереси, вона думає про щось небуденне, втаємничене, одухотворене. Почав рости самшит у відповідь на добрі думки й добру справу, яку задумав зробити пан Николич. І до тих пір він росте, поки пан поводиться достойно, справедливо по відношенню до людей. Після того, як Ніколич прогнав майстра – будівельника Шуваковича, самшит перестав рости. Для Ніколича це мало б стати сигналом: значить, десь зроблена помилка, потрібно її виправити! Але Ніколич все далі й далі загрузає в гріхах і підло проганяє будівничих церви й палацу. Чому майстри перестали будувати на землі? Тому що на небі перестав рости третій храм, який був намальований бузковою фарбою. “Десь ви согрішили, пане Ніколич. Щось ви заборгували, комусь од рота кусень хліба відірвали. Коли згадаєте, де нагрішили й кого скривдили, покаєтеся й спокутуєте гріх, борг повернете, тоді вам Йован закінчить храм”, – так пояснює Йован Дамаскин поведінку Йована Лествичника.

Будівництво припинилося. Матеріали розкрадалися. Шанси Атилії на одруження ставали все меншими. Грішив батько, а розплачуватися доводиться доньці. І Атилія розуміє це й береться за виправлення батьківських помилок: “Усі твої, справи я мушу закінчувати сама”.

Своїми сльозами дівчина ніби “змиває усі нечистоти, зовнішні і внутрішні”. Найголовнішим рішенням було те, що вона повернула борг будівельникам. У покаянному листі вона підписується: “Ваша, як донька, Атилія”. Не батько покаявся, а донька за батька прийняла гріхи та визнала у будівничому людину таку саму, як батько – бо він справедливий, мудрий, старший і саме від нього залежить доля дівчини. І самшит почав рости під вікнами в саду. “Церква головного майстра Йована… була збудована, і її хазяйку, Атилію, там чекали два подарунки від двох Йованів: два персні (кожен із літерою “А”) для неї та її нареченого Александара.

Йовани – будівничі. Лествичник має збудувати храм для вінчання Атипії, а Дамаскин – палац для життя з нареченим. Обидві будівлі мали бути завершені в строк, і одна без другої нічого не варті. Жодна будівля не може будуватися, якщо не росте храм на небесах – це храм душі. Поки душа чиста, до тих пір ростуть стіни з каменя – ось головний висновок роману. Люди мають думати про власну душу, а не тільки про матеріальні блага. Не кількістю золота вимірюється велич людини, а її добрими справами, “…погляньте ввечері: зоряне небо, а над ним у всесвіті величезна всеохопна думка” – це Бог, який приймає щире каяття й чекає, коли люди прийдуть до справжньої істини – істини добрих справ і чесного життя! І, виявляється, – хоч третє тисячоліття, хоч комп’ютерне прочитання, хоч віртуальна реальність, а цінності залишаються ті самі. Потрібно бути ЛЮДЬМИ!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Схожі твори:

  1. Оповідання Милорада Павича “Дамаскин”. “Віртуальний історизм” як характерна ознака творчості письменника УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас II семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТ. УРОК № 57 Тема. Оповідання Милорада Павича “Дамаскин”. “Віртуальний історизм” як характерна ознака творчості письменника Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні, естетичні особливості твору письменника; розвивати навички аналізу постмодерністських творів, уміння висловлювати свою думку й...
  2. Втілення рис постмодернізму у новелі М. Павича “Дамаснін” Новела “Дамаскін” входить до збірки оповідань “Скляний равлик”, виданої 1998 року. Вона має цікаву помітку щодо призначення: новела для комп’ютера та теслярського циркуля. Для постмодерністського твору характерним є незбіг або принаймні неповний збіг назви й головної думки твору. Для новели “Дамаскін” це також характерно. З людиною, яку звали Дамаскін, читач...
  3. “Боротьба за читача та її засоби в новелі М. Павича “Дамаскин” Мілорад Павич – відомий фахівець з класичної філології, сербський письменник, один з найяскравіших представників постмодернізму в літературі, якого літературні критики називають “першим письменником третього тисячоліття”, “Шехеризадою XXI сторіччя”. Вже самі назви його творів і підзаголовки до них – романи “Пейзаж, намальований чаєм” (роман для любителів кросвордів), “Остання любов у Константинополі”...
  4. Храм Артеміди Ефеської “Храм Артеміди Ефеської – це справжнісінький дім богів, споруджений на землі. Хто раз його побачив, той міг переконатися, що небо й земля помінялися там місцями і що рід безсмертних богів переселився з неба на землю”. Так починає римський учений Філон опис будівлі, про яку весь стародавній світ одностайно твердив, що...
  5. “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (За романом “Собор”) Протягом століть люди дуже уважно приглядалися до себе. У них постійно жила й живе нескінченна жага знання. “Пізнай себе”,- так радили філософи. I, справді, в цих простих, але дуже містких словах сконцентровано усе те, що повинно провадити людину шляхом життя, усе те, завдяки чому ми зможемо жити краще і спокійніше....
  6. Храм Артеміди у Ефесі У VІ сторіччі до нашої ери нечуваного розквіту досягло старогрецьке місто Ефес, засноване на західному узбережжі Малої Азії в Карії ще у XІІ сторіччі до н. е. Покровителькою міста була Артеміда – дочка царя богів і людей усемогутнього Зевса і Літо, сестра Аполлона. Спочатку Артеміда була богинею родючості, покровителькою тварин...
  7. Сім чудес світу: Храм Артеміди У VI сторіччі до нашої ери нечуваного розквіту досягло старогрецьке місто Ефес, засноване на західному узбережжі Малої Азії в Карії ще у XII сторіччі до н. е. Покровителькою міста була Артеміда – дочка царя богів і людей усемогутнього Зевса і Літо, сестра Аполлона. Спочатку Артеміда була богинею родючості, покровителькою тварин...
  8. “Моя душа – це храм, чи купа цегли?” Твір за романом Олеся Гончара “Собор” Що зараз хвилює наших людей, чому вони радіють, від чого на їхніх обличчях з’являється смуток? Який духовний світ у сучасної людини, як вона ставиться до своєї культури, історії свого народу? Важко відповісти на питання, чи залишився в душі людській той єдиний “храм”, який єднає покоління, який є показником гуманності та...
  9. Дамаскин скорочено – Милорад Павич Милорад Павич – незвичайний автор, його твори нагадують загадки, які не так просто відгадати. Оповідання “Дамаскин” є яскравим зразком постмодерністської прози. Письменник використав історичні факти візантійської та поствізантійської культури про будівництво храмів на християнських землях. Цікавою є структура оповідання – автор дає змогу читачеві обирати власний шлях читання твору за...
  10. Динаміка образу Атилії в оповіданні М. Павича “Дамаскін” М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД Динаміка образу Атилії в оповіданні М. Павича “Дамаскін” Образ Атилії, дочки пана Ніколича, у творі, мабуть, найцікавіший, якщо не головний. З його допомогою автор розкриває провідні проблеми твору: проблему духовності і “необхідності сходження драбиною” духовного...
  11. Моя душа – храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара “Собор”) Душа людська… Що воно таке? Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це “дещо” душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа – добра, свята, рідна… І значно рідше ми чуємо: зла, жорстока, продана дияволу душа. Про погану ж людину...
  12. “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом О. Гончара “Собор”) У творчості Олеся Гончара роман “Собор” посідає особливе місце. Передусім – актуальністю піднятих у ньому проблем. Його читання незмінно спонукає до роздумів. Складним і суперечливим постає образ князя Ярослава, але зображується Ярослав Мудрий передусім як людина і син свого часу. Багато в яких рисах привабливий і водночас жорстокий, закоханий у...
  13. “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) На зламі епох, у критичні періоди історії, в українській літературі неодмінно з’являлися твори, які були етапними в розвитку літератури і глибоко впливали на подальший розвиток духовного життя суспільства, нації. Саме до таких творів належить “Собор” Олеся Гончара – роман, який було вилучено з літературного процесу на 18 років. Але й...
  14. “Хозарський словник” Милорада Павича Чи закладена до “Хозарського словника” Милорада Павича якась мила вчительському серцю конкретна ідея, яку можна “помацати руками” та ще й коротко і зрозуміло занотувати до учнівських зошитів? Здається, на допомогу може прийти сам автор, який в одному з інтерв’ю сказав: “Приблизно в 1953 році, під час навчання… я прочитав про...
  15. Постмодерністські переліки Павича та Андруховича Якщо подібні постмодерністські переліки Павича називають “гомерівськими”, то в Андруховича їх схильні порівнювати з відомими переліками І. Котляревського, маючи на увазі схожі варіації з “Енеїдою” на рівні “риторикосемантичного синонімічного додавання чи віднімання” (Т. Гундорова) – так створюється словесноігровий образ світу, для розпізнавання якого необхідні хоча б ” поодинокі спалахи культурної...
  16. Манливі лакуни поезії Милорада Павича Упевнений, що поезія не повинна залишатися тільки в збірках віршів, і сербський письменник Милорад Павич: більшість моїх поетичних збірок помережена прозою, водночас збірки прози помережені поезією. У своїх поезрях (а вони були першими надрукованими його творами) Милорад Павич також вдавався до експериментів: усвідомлюючи, що сербська мова має не так багато...
  17. “Віртуальний історизм” як характерна ознака творчості М. Павича Милорад Павич – геній постмодерністської прози. В його творчості відображені основні риси сучасного напрямку літератури. Письменник часто писав у жанрі історичного роману. Проте, як і кожен постмодерніст, Павич по-своєму переосмислює історію, ніби грає з історичними фактами. Такий вид історизму прийнято називати псевдоісторизмом або віртуальним історизмом. Він робить постмодерну гру з...
  18. Манливі лакуни прози Юрія Андруховича і Милорада Павича Найкращий вірш – виправлений, переписаний і закреслений. Найкраща поезія – недомовлена. Найкраща пісня – недоспівана. Найкраща риба – невпіймана. Ю. Андрухович. Так, має рацію митець. Ще з часів Поля Валері відомо: наскільки більшою мірою чогось не існує, настільки воно прекрасніше, або з часів Сартра: чим більше не існує, тим виразніше....
  19. Контрольний твір за темою “Постмодернізм”, “Творчість Г. Гарсія Маркеса, М. Павича, П. Коельо” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас II семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТ. УРОК № 59 Тема. Контрольний твір за темою “Постмодернізм”, “Творчість Г. Гарсія Маркеса, М. Павича, П. Коельо” Мета: підсумувати й узагальнити вивчене; розвивати писемне зв’язне мовлення, уміння висловлювати свої думки, аргументувати їх прикладами й...
  20. Нелінійне письмо як атрибут літератури постмодернізму (на прикладі творчості Милорада Павича) “Перший письменник третього тисячоліття”, “Шахерезада XXІ ст.” – такими епітетами характеризують літературні критики творчість сербського письменника Милорада Павича. Твори цього митця чи не найяскравіше втілюють риси постмо­дернізму. їм притаманні критичне ставлення до раціональних засад буття, розу­міння неоднозначності та суперечливості світобудови, деструкція єдності, мно­жинність як головна основа існування. У своїх творах...
Самшитовий храм Мілорада Павича
«
»