Розвиток природознавства в епоху античності
Деякі історики науки вважають, що природознавство виникло приблизно в V столітті до н. е. у Древній Греції, де на тлі розкладання міфологічного мислення виникають перші програми дослідження природи. Уже в Древньому Єгипті й Вавилоні були накопичені значні математичні знання, але тільки греки почали доводити теореми. Якщо науку трактувати як знання з його обгрунтуванням, то цілком справедливо вважати, що вона виникла приблизно в V столітті до н. е. у містах-полісах Греції – вогнищі майбутньої європейської культури
Греція VI-IV століть до
Своєрідність географічних і економічних умов. Древньої Греції сприяло тому, що її народ зіграв велику роль у розвитку культури. Греція була посередником між більше древніми країнами Азії
Знання в стародавніх греків не були ще розчленовані на окремі науки й поєднувалися загальним поняттям філософії. Давньогрецьке природознавство характеризувалося обмеженим нагромадженням точних знань і достатком гіпотез і теорій; у багатьох випадках ці гіпотези передбачали пізніші наукові відкриття
Наука “про природу” у Древній Греції включила три кардинальних напрямки:
Вивчення “природи” живого (і насамперед людського) організму;
Вивчення “природи” космосу в цілому;
Вивчення “природи” (у змісті внутрішньої структури) речей навколишнього мира
Перше із цих напрямків з’явилося підставою для подальшого розвитку медицини, а також містило в собі зачатки майбутньої біології й всіх її розділів; друге з’явилося вихідним пунктом для розвитку наукової астрономії; третє ж, у той час колишнє найбільш спекулятивним, передбачило появу фізико-хімічних наук, оскільки їхньою теоретичною базою стали, в остаточному підсумку, атомістичний^-атомістичні-молекулярно-атомістичні подання
Філософські плини Древньої Греції – матеріалізм і ідеалізм – відбивали гостру класову боротьбу. Боротьба матеріалістичної “лінії Демокрита” з ідеалістичною “лінією Платона” у Древній Греції була боротьбою прогресивної рабовласницької демократії з реакційною земельною рабовласницькою аристократією
Одним з виразників матеріалістичного світогляду в Древній Греції був Демокрит (близько 460-370 р. до н. е.), що затверджував, що Природа єдина й перебуває у вічному русі. Атомістичний матеріалізм Демокрита виступаючи проти ідеї втручання богів у долі миру й окремих людей, проти марновірств. Грецька натурфілософія вплинула на розвиток матеріалістичних подань про хворобу. Іншим положенням грецької філософії була стихійна діалектика, сформульований Гераклітом погляд на природу, як на щось, що перебуває у вічному русі, безперервному плині й зміні
Ідеалістичні плини були представлені школою Пифагора (кінець VI століття до н. е.), а пізніше, з IV століття, філософією Платона. Ці філософи-ідеалісти були представниками рабовласницької аристократії. Вони ігнорували вивчення конкретної природи, пояснювали все совершающееся впливом вартої над миром сили у вигляді або містичних “чисел” (Пифагор), або споконвічних ідей (Платон).
На прикладі багатогранної Творчості Аристотеля можна чітко побачити яким образом єдина нерозчленована наука “про природу” розпадалася на самостійні наукові дисципліни, що розрізнялися як по своєму змісті, так і по методах дослідження. У досократовскую епоху лише одна математика початку ставати такою самостійною дисципліною, раніше всіх утвердившей свою незалежність. Що ж стосується інших естественнонаучних дисциплін, то вони аж до Аристотеля мали характер єдиної синкретичной науки, методологічно слабко вираженої й невіддільної від натурфілософських спекуляцій. Контури наук нового типу намітилися лише в біологічних працях Стагирита. В “Історії тварин” – це описова Зоологія, у трактаті “Про частини тварин” – порівняльна анатомія, а в трактаті “Про виникнення тварин” – ембріологія
Кінець IV в. до н. е. ознаменувався початком нової епохи в історії народів средиземноморского ареалу – епохи еллінізму. Однієї з найважливіших особливостей, що характеризували цю епоху, була втрата старою Грецією її колишньої культурної гегемонії. Насамперед це ставилося до науки. Якщо Афіни ще продовжували залишатися місцем перебування найважливіших філософських шкіл, то спеціальні науки, що оформилися до цього часу, знайшли більше сприятливий грунт для свого розвитку в столицях нових держав, на які розпалася імперія Олександра Македонського після смерті свого творця
Література
П. Е. Заблудовский, Г. Р. Гачок, М. К. Кузьмін, М. М. Левіт “Історія медицини”, Москва, “Медицина”, 1981.
М. П. Мультановский ” Історія медицини”, изд. Медицина”, Москва, 1967.
И. Д. Рожанский “Антична наука”, Москва, “Наука”, 1980.
И. Д. Рожанский “Розвиток природознавства в епоху античності”, Москва, “Наука”, 1979.
Я. Фолта, Л. Нові “Історія природознавства в датах”, Москва, “Прогрес”, 1989.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)