Розвиток культури XIV-XVI століть

Розвиток культури XIV-XVI століть
Незважаючи на те, що історичні умови згубно впливали на стан і розвиток української культури, мистецтво та наука продовжували набирати силу. У живописі поряд з релігійними дедалі більше стають помітними світські мотиви й образи, розвивається архітектура: будуються дерев’яні і кам’яні ратуші, замки і розбудовуються міста. Певного розвитку Україна досягла і в науці (філософії, мовознавстві, математиці, астрономії, медицині). Видатною подією для українського мовознавства XVI-XVII століть стає перша граматика

Івана Ужевича – “Граматика словенська”. У 1447 році талановитий український математик, доктор філософських наук Мартин із Журавиці (село біля Перемишля) написав перший посібник з геометрії та трактат “Нове зіставлення лічби дробів “. Він викладав в університетах Падуї, Болоньї, Праги та Липська. На жаль, жодна із праць цього вченого так і не була надрукована.
1483 року у Римі побачила світ перша книга українського вченого Юрія Дрогобича “Прогностичні міркування”, написана латиною. Відомо, що Юрій Дрогобич закінчив Краківський університет, викладав медицину й астрономію у Болонському університеті,

де згодом став ректором.
Переламним моментом у розвитку української культури стала поява книгодрукування. 1491 року у Кракові українцем Святополком Фіолєм були надруковані кириличним шрифтом перші книжки (“Псалтир”, “Часословець” та ін.). Також на Україні розповсюджувались книжки, видані білоруським першодрукарем Франциском Скориною, що заснував власну друкарню у Вільно. На розвиток українського книгодрукування великий вплив мала прогресивна діяльність Івана Федорова. У 1574 році у Львові він випустив “Апостол”, а згодом в Острозі – Біблію.

Література
Незважаючи на те що Київ втратив своє політичне значення, він залишився великим торговим центром, і торгові зв’язки були налагоджені з Молдовою, Сербією, Чехією та Болгарією. Тому в Україні з’являються перекладні твори (наприклад, сербська повість “Александрія”), перекладають з сербської, болгарської та грецької мов.
Розвивається й оригінальна українська література: виникають нові редакції “Києво-Печерського патерика”, поширюються списки “Хожденія” Данила Паломника.
На жаль, до нашого часу дійшло надзвичайно мало тогочасних пам’яток, бо більшість їх було знищено під час татаро-монгольської навали.
У розвитку літератури XIV-XVI століть залишається провідним літописання. До наших часів дійшов “Литовський літопис”, у якому ведеться оповідь про часи перебування України у складі Литовського князівства. В цьому літописі привертають увагу вставні оповідання та повісті, найцікавішою з яких є “Повість про Подільську землю”. Ще один літопис тих часів – “Короткий Київський літопис”, який описує події, що відбувалися на українських землях у XIV-XV століттях, та возвеличує просвітницьку діяльність князя Острозького.
У цей період в усній народній творчості починається зародження української літературної мови. Книжною мовою була старослов’янська з домішками польської мови, латини тощо, але народна мова дедалі більше проникала і в книжну писемність.
У XVI столітті на основі народних говірок зародилася ” руська мова “, що стала державною на території України у часи панування Литовського князівства. Руська мова стала підгрунтям для подальшого формування української літературної мови.

Розвиток культури XVI-XVIII століть
У першій половині XV століття на західноукраїнських землях починають з’являтися братства – церковно-освітні товариства міщан, які потім поширилися на всю Україну. Найактивнішими були братства, засновані у Львові, Луцьку, Острозі та Києві. Діяльність братств включала організацію освітніх закладів, народних книгозбірень, книгодрукування. Також братства розшукували старі літописи і займалися зберіганням пам’яток історії та культури, викупом українських бранців з татарсько-турецького полону. Але основне своє завдання братства вбачали у протистоянні полонізації та покатоличенню українського народу.
Чи не найбільшим осередком культури стає Київське братство, яке було засноване при Богоявленському монастирі на Подолі. Навколо нього згуртувалися найбільш відомі науковці, письменники, друкарі, громадські й політичні діячі, такі як: Єлисей Плетенецький, Леонтій Карпович, Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Лаврентій Зизанія, Ісайя Копинський, Спиридон Соболь, гетьман Петро Сагайдачний (вступив до братства разом з усім запорозьким кошем). Братство заснувало школу при Лаврі, згодом за сприянням Петра Могили вона здобуває ранг колегіуму. Високоосвічена людина, син молдавського господаря, колишній військовий, Петро Могила стає Київським митрополитом. Його зв’язки у панівних колах братство використовує для проведення різних культурних заходів. Сам митрополит веде активну полемічну діяльність, спрямовану проти уніатів. Саме Петро Могила стає першим ректором Київського колегіуму.
На початку XVII століття Київський колегіум виростає в Академію, яка стала першим освітнім і науковим центром України. В Академії навчається понад 1000 студентів з усіх південнослов’янських країн, з Росії. Випускниками Києво-Могилянської академії були відомі науковці та письменники, такі як Михайло Ломоносов, Григорій Сковорода, Самійло Величко, Климентій Зинов’єв, Олександр Шумлянський, музиканти Максим Березовський та Дмитро Бортнянський, військові діячі Іван Самойлович, Самуїл Мужиловський, Семен Палій, Іван Мазепа та багато інших.
Києво-Могилянська академія відкрила свої колегії на Волині, у Кременці та у Вінниці. 1661 року відкривається Львівський університет.
Завдяки братствам було засновано школи не тільки у Львові, Києві, а й у Перемишлі, Луцьку, Крем’янці, Кам’янці-Подільському, Вінниці, Немирові, де учні вивчали філософію (богослов’я), астрономію, історію, географію, математику, риторику, поезію (піїтику) й мови: тогочасну книжну українську, грецьку, французьку, польську, німецьку. Згодом до складу предметів додалися ще природознавство та медицина. При школах виникають друкарні.
Навколо шкіл та друкарень згуртовуються талановиті учні, які пишуть книжки та готують до друку підручники. Наприклад, при Острозькій школі було видруковано “Острозьку Біблію” та “Граматику словенську”. Загальний рівень освіти українців у цей час дуже високий.
Центром українського книгодрукування стає Лавра. Надруковані тут книжки славилися високою якістю: глибоким змістом, чітким шрифтом, багатим оформленням. Лише у 70-х роках XVII століття з Києва до Москви надійшло понад 1000 різних книг.

Розвиток науки та мистецтва у XVI-XVIII століттях
У XVІ-XVIII століттях активно розвивається мовознавство, філософія, історія. Першими мовознавчими працями можна вважати “Лексикон” Памви Беринди (понад 8 тисяч слів, перекладених тогочасною українською мовою) та “Граматику словенську” Мелетія Смотрицького (1619 р.),яка впродовж 150 років була основним підручником в українських, російських, а певний час і в сербських та болгарських школах. Інокентій Гізель своїм трактатом “Праця з загальної філософії” сильно вплинув на розвиток філософської науки, а його історичний огляд “Синопсис” витримав понад 20 видань і увійшов до підручника з історії Росії Михайла Ломоносова.
Серед відомих філософів того часу – Лазар Баранович, Георгій Кониський (автор підручника “Етика”), Стефан Яворський, Симеон Полоцький, Арсеній Сатановський та Єпіфаній Славинецький.
Великого розвитку досягло українське музичне мистецтво. Тогочасна музика була переважно релігійного змісту. Лише у реєстрі Львівського братства згадується 267 творів українських композиторів XVIII століття. їх музика була відома далеко за межами рідної землі. Серед найбільш відомих у світі українських композиторів слід згадати Артема Веделя, Максима Березовського та Дмитра Бортнянського.
З творчого доробку Артема Веделя до нас дійшло лише 12 концертів. Цей композитор був керівником хорових капел у Москві, Києві та Харкові, але його доля склалася надзвичайно трагічно – божевілля від знущань та смерть у в’язниці.
Ім’я Максима Березовського увійшло в історію як ім’я першого представника східних слов’ян, який у стінах Болонської академії отримав звання академіка музики. Максим Березовський став автором кількох опер і багатьох концертів. Доведений до відчаю інтригами петербурзької знаті, покінчив життя самогубством.
Дмитро Бортнянський – автор відомих опер “Сокіл”, “Креонт”, “Алкід”, “Квінт Фабій” (три з них поставлені на італійській сцені), інструментальних творів та більше сотні хорових концертів, які принесли йому світове визнання.
Також інтенсивно розвиваються живопис та архітектура. У цей час творили такі майстри церковного живопису, як Іов Кондзелевич, Іван Руткович, портретисти Володимир Боровиковський, Дмитро Левицький, гравери брати Олександр та Леонтій Тарасовичі, Григорій Левицький.

Література
Невдовзі перед оголошенням Брестської унії між католицькими і православними церковними діячами розпочалася активна полеміка, яка після унії 1596 року тільки ще більше загострилася. Першим значним полемічним твором був трактат Герасима Смотрицького “Ключ від царства небесного” (1587 р.), який став відповіддю на книгу єзуїта Петра Скарги “Про єдність церкви Божої”. Полемізували з римсько-католицькими священиками і Василь Острозький у своїй “Книжиці” (1588 р.) та Стефан Зизанійу “Казанні св. Кирила…” (1596 р.). В “Апокрисисі” (1598 р.) Христофора Філалета розкриваються справжні причини виникнення унії, яка і політично, і економічно була вигідна Ватикану, польському королю і шляхті. Автор продемонстрував риторичну та публіцистичну майстерність.
Хоча основою полеміки була релігія, однак автори порушували і важливі суспільні питання. Яскравим прикладом цьому є полемічний трактат Захарія Копистенського “Палінодія, або Книга оборони” (1622 р.), в якій автор обстоював право України на незалежність. Серед видатних українських полемістів слід згадати також Петра Могилу, Мелетія Смотрицького, Івана Галятовського та Івана Вишенського. ?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Розвиток культури XIV-XVI століть

Categories: Твори до ЗНО

Links