“Розвиток Інтернету в найближчі роки докорінно змінить систему освіти”
Не з чуток знаю, що сьогодні класична або академічна система освіти переживає кризу. Фактично диплом – це документ, так звана “корочка”, і все! Причому різниця тільки в тому, що купив ти цю корочку і не витратив 5-6 років свого життя на вуз, або протягом цих 5-6 років купував контрольні, курсові, заліки, іспити…
Як правило, є “корочка”, але немає знань, тих, заради яких людина і йде до університету. Ні, я не кажу, що зовсім не залишилося людей, які хочуть вчитися. Такі є, але їх дуже мало! А ті, які не хочуть, знаходять сотні причин, які
Природно, за кордоном краще. Як кажуть: “Добре там, де нас немає!”. Але перш, ніж приміряти на себе чужу річ, необхідно зрозуміти, чи буде “костюмчик сидіти”. Швидше за все, що ні! Не можна ось так взяти і поміняти те, що вироблялося десятиліттями, в тому числі і систему освіти. Не можна за такий короткий час (з того моменту, коли Україна приєдналася до Болонської конвенції) поміняти свідомість, культуру, погляди на освіту, зрештою менталітет. Так, я згодна, що академічна освіта зараз
Що ми маємо: стара система фактично зруйнована, а нова ще не створена. І в результаті – яма, глибока ущелину, куди падає той, хто не зумів адаптуватися до нових умов, не зміг бути заповзятливим, спритним. До цього додається постійно зростаюче безробіття, велика конкуренція на ринку праці (обумовлена швидше не тим, що потрібні класні фахівці, а тим, що немає роботи, особливо на периферії).
Ті, хто навчається, звинувачують у низькій якості освітніх послуг тих, хто вчить. І навпаки. Виходить замкнуте коло. Дуже часто я стикаюся з тим, що учні вимагають більше практики, а не теорії. При цьому не знаючи теорії, вони не зможуть осягнути практики. Вони не розуміють, що за великим рахунком система освіти поламана, дискредитована. У більшості випадків використовують класичні прийоми упереміш з новими віяннями (особливо це стосується тестової системи), і немає більш-менш уніфікованого порядку впровадження нових “європейських” правил у реальне життя. Нашими авторитетами ще залишаються люди з минулого, з тієї старої системи. Може це не так і погано?
Тільки от, я думаю, що школяр не повинен замислюватися над тим, за якою системою йому дають знання. Головне – щоб той продукт, який він отримує, був якісним. А з іншого боку – працювати з людьми без віддачі, в односторонньому напрямку в цій сфері – тупиковий шлях розвитку. До того ж, у мене створюється іноді таке враження, що основна робота викладача зараз – не читати лекції і давати знання, бо ми займаємося всім підряд, а на лекції часу вже не вистачає! Нас поглинула бюрократія! А для науки – це загибель! І я вважаю, що це проблема, в першу чергу, держави, а не школяра і викладача.
Хоча, як кажуть: порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. Тому, хто хоче вчитися, той завжди знайде способи, як це зробити. Один з таких способів – Інтернет-освіта (причому в будь-яких сферах). Мені цікаво наскільки може бути затребуваний такий спосіб в нашому суспільстві.
По суті, онлайн-освіту можна віднести до самоосвіти. Зараз в Інтернеті можна знайти курси, відео-уроки, , книги та інші освітні продукти на будь-який смак – від в’язання гачком до польоту в Космос. Але тут потрібно вміти вибрати якісний продукт, тому що 90% з того навчального матеріалу, який пропонують, людина не те, що не зможе застосувати на практиці, а й дізнатися для себе щось простого, цікавого, корисного. Певний досвід онлайн-освіти (якісної, гідної уваги) є, звичайно ж, на Заході, в англомовному Інтернеті.
Сьогодні існує кілька великих проектів у всесвітньому павутинні, які пропонують онлайн-курси в різних галузях знань. Потреба в такій формі освіти з кожним роком зростає. Думаю, що це пов’язано з розвитком високошвидкісного Інтернету в країнах, що розвиваються, стрімким темпом нашого життя. Завдяки Інтернету люди, які раніше не могли отримати доступ до освіти з різних причин (географічних, соціальних, економічних), тепер можуть вчитися в Стенфорді і Гарварді.
Разом з тим, така форма освіти має і свої недоліки. Я думаю, що мало хто може похвалитися такою якістю, як самомотивація. Це, як кажуть фахівці, обов’язкова умова ефективності онлайн-освіти. Хоча, по-моєму, наша мотивація сильно “кульгає” і в режимі реального навчання. Крім того, дистанційні студенти позбавлені можливості живого спілкування з колегами та викладачами, в той час як саме соціальне середовище часто становить головну цінність освіти.
Але я думаю, що Інтернет-освіта – досить ефективний засіб у тому випадку, коли людина хоче навчатися самостійно і отримувати нові знання все життя. Як альтернативний варіант звичайній системі цю форму розглядати не доцільно, а от як одне з джерел самоосвіти – в самий раз. Але це моя особиста думка.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)