Роздуми О. Довженка про долю українського народу
Олександр Довженко став одним із зачинателів, новаторів вітчизняного і світового кіномистецтва, його визначним майстром, який зумів збагатити культуру художніми відкриттями. Ідея змінити, зробити світ кращим стала провідною в усіх його творах. І людину майбутнього хотів він бачити кращою, чеснішою, благороднішою. А це полягало в глибокому осмисленні людських проблем і народу м цілому. Він був борцем за правду, зброєю якого було слово. На сторінки творів завжди проривалася болюча правда, що так мучили митця.
Однією з провідних тем була
Кіноповість “Україна в огні” є найкращим прикладом духовної зубожілості українців. Влучно сказав полковник німецької розвідки Ернст фон Крауз своєму синові Людвігу: “У цього народу є нічим не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди. Вони не вивчають історії, у них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників”. Пізніше ми переконуємось у правдивості цього вислову, коли бачимо конфлікт між батьком Купріяном Хуторним і сином Павлом, який став німецьким поліцаєм, коли партизани намагаються вчинити розправу над Запорожцем, який нібцто переметнувся на бік німців, але ж насправді намагався врятувати село, коли судять Христю за зраду через те, що взяла шлюб з італійським капітаном. Скільки українцям довелося пролити крові, вистраждати, поки не зрозуміли, заради чого боролися. Не заради грошей, земель чужих, не заради підкорених народів, а щоб довести, що український народ має свою національну гідність. Слова Василя Кравчини є тому доказом: “Ми б’ємось за те, чому нема ціни в усьому світу, – за Батьківщину”.
У творі “На колючому дроті” зображується становище українців, підкорених фашистами: тисячі напівголих і босих людей, виснажених горем, холодом і брудом. На фоні цієї картини партизан Петро Чабан, німецький полонений, який переконаний у перемозі українського народу над німцями, раптом губиться, побачивши свого земляка Максима Заброду на боці німців. Заброда – начальник служби порядку у німців. Такі дезертирство, зрада обурюють Петра, зламують його дух. Спроба українців знищити один одного – це і є трагедія цілого народу, падіння національної гідності. А що може бути гіршим за це?
Повість “Зачарована Десна” була наче променем сонця в творчості Довженка. Від твору віє імпресіоністичними настроями. Автор ніби хоче відірватися від похмурих думок і повернутися у минуле, на той клаптик землі біля річки Десни, де промайнуло його дитинство, у земний рай, якого він більше ніде не бачив. Та навіть тут бентежать його слова батька, який не знає свого походження. “Хохол” він чи “російський мужик” – йому все одно. Єдина в селі школа переповнена російськими вчителями, які змушують дітей розмовляти по-своєму. Чому українському вони їх навчать? Але Довженко глибоко в душі примушує себе вірити, що прийде весняна” повінь і змиє увесь бруд з українських душ. Такий символічний зміст має повінь у повісті. Образ води як символ очищення. А як би зрадів Довженко оновленню своєї України!
(2 votes, average: 3.50 out of 5)