Роздуми про долю рідного народу в посланні “І мертвим, і живим”

Тарас Григорович Шевченко… Його феномен відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять. Шевченко для нас більше, ніж великий поет – він національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий.

Шевченко – поет наскрізь соціальний і весь у сфері духовних проблем. Кобзарева правда на землі не просто антонім кривди. Він завжди йде від “духу істини, якого світ не хоче прийняти”. Саме проблема духовності,

морального обов’язку розкривається у творі “І мертвим, і живим…”

Суспільно-політичні погляди великого митця з часом змінюються,.він глибше усвідомлює антагонізм між українськими поміщиками та експлуатованими селянами. Шевченко викриває не тільки одвертих кріпосників, реакціонерів, а й лібералів. Послання звернене до “освічених” дворян, поміщиків, які

Кайданами міняються. Правдою торгують.

Поет гнівно картає експлуататорів, із співчуттям ставиться до “братів незрящих гречкосіїв”, до заплаканої неньки-України. Це співчуття таке щире і глибоке, що щемом віддається у серці читача.

Виразність поетових оцінок, стислих і точних, дає можливість краще відчути й зрозуміти силу його гніву та ненависті до гнобителів. У читача, як і у поета, викликає обурення й презирство до панства, що плазувало перед іноземщиною, зраджувало свій народ, його мову й культуру, перетворюючись на слухняне знаряддя в руках чужоземних гнобителів.

Україна в посланні – велика руїна, уярмлена і закована, свої пани розпинають її “гірше ляха”; вона – і недоріка, сліпа каліка, стара мати; яку “землячки” віддають на виучку німцям. З нищівною іронією автор говорить про тих, які

Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого.

Шевченко карає космополітизм, тих дворян, що їздили за кордон, привозили звідти ліберальні фрази про “волю”, “братерство”. Але нічого не робили, щоб підняти освіту, культуру, історію й мову української нації, духовно збагатити себе і народ свій, виконувати моральний обов’язок кожного чесного громадянина патріота.

Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя…

Ні, вони жили так, як “куций німець узловатий” їм скаже та ще й “історію нашу розкаже”. А з яким сарказмом поет звертається до панків-слов’янофілів! Вони читають і Коллара, і Шафарика, і Танка… “..І в слов’янофіли так і претесь…” Однак своєї мови не знають, не вивчають і не люблять Дастьбі…Колись будем І по-своєму глаголать, – з гіркотою констатує поет.

У “Посланні…” поет переконливо доводить, що треба піднести українську мову і культуру на височінь, не відмежовуючись при цьому й від культур інших народів (“І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…”).

Так розкриває автор “І мертвим, і живим…” проблему морального обов’язку кожного громадянина перед своєю вітчизною.

Нині ми повертаємося до загальнолюдських цінностей, а отже й до Шевченка. Люди, які читають Шевченка, може, й не вичленовують проблеми, які він ставив. Але вони, читаючи його твори, під їх поетичними чарами вдихають чисте, здорове повітря його пісні, відчувають

Її незримі скрижалі Незримим писані пером.

І воно має цілющу властивість випрямляти, підносити, пробуджувати, зміцнювати в людині Людину, її духовні і моральні начала,


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роздуми про долю рідного народу в посланні “І мертвим, і живим”

Categories: Твори з української літератури

Links