Роз’яснення про ліричні відступи поета в романі “Євгеній Онєгін”
* Шосе Росію тут і отут,
* З’єднавши, перетнуть,
* Мости чавунні чрез поди
* Ступнуть широкою дугою,
* Розсунемо гори, під водою
* Прориємо дерзостные зводи…
Ліричні відступи роману містять характеристики героїв, оцінки сюжетних ситуацій роману. Вони важливі також для сприйняття образа самого автора – друга героїв роману. По суті ліричні відступи являють собою публіцистику роману. Вони, однак, не затримують його вільного плину. Композиція “Євгенія Онєгіна” з його поступово, що розгортається дією, з біографічними
У романтичній поемі композиційним центром є один герой, носій авторського задуму, що втілює в собі основну ідею поеми; всі інші персонажі займають як би підпорядковане головному героєві місце, вони “грають” на нього. Пушкіна вводить не одного, а двох головних героїв, за яких коштують ще два другорядних, але повністю розкритих персонажа, а за ними встає ціла галерея епізодичних фігур. І кожний з персонажів, сприяючи характеристиці головних героїв,
Всі попередні досягнення пушкінського вірша синтезовані в незвичайно багатій строфіці, ритміці й мелодиці віршованого роману Пушкіна. Поет винаходить для “Євгенія Онєгіна” спеціальну строфу, що складається з 14 віршів, що римуються за певною схемою. Але ні прийнята Пушкіним композиція строф, ні те, що весь роман написаний чотиристопним ямбом, не заважають нескінченній розмаїтості оригінальних рим і ритмічних варіацій ямба. Стих Пушкіна нерідко самою своєю мелодією зливається зі змістом образів, створюваних поетом:
* Одноманітний і божевільний,
* Як вихорь життя молодий,
* Кружляється вальсу вихорь шумний;
* Пара миготить за нотою.
* Пушкін прибігає й до звукописи, підкреслюючи, деталі художнього образа самим звучанням слова;
* Мазурка пролунала. Бувало,
* Коли гримів мазурки грім,
* У величезної залі все тремтіло,
* Паркет тріскотів під каблуком,
* Тряслися, деренчали рами.
Художня манера Пушкіна в романі – точність в описі, гармонійність частин, ясність мотивувань. Пушкіна завжди дуже точний у зображенні деталей. Він але прибігає ні до яких навмисних ефектів, до яких побили прибігати романтики. Навіть у зображенні таких сцен, як дуель, немає й тіні мелодраматизму. Пушкіна але впадає й у чутливість, властивому сентименталізму. Маєте з тим надзвичайно різноманітні емоційні топа роману – від жалю до гніву, від добродушної посмішки до гіркої іронії й сатиричних інтонацій. Але переважний тон роману – смуток, світлий сум, говорячи словами самого поета.
Цим світлим сумом проникнуть роман. Вона не валить читача в розпач, не породжує безпросвітної нудьги, не відвертає його від життя. Як ні трагична життя, як ні сумно складаються долі героїв, не можна падати духом. Роман виконаний віри в життя, у людину, у Майбутнє. Оцінюючи історичне значення роману Пушкіна, Л. М. Горький пише: “Онєгін як тип тільки що складався в 20-х роках, але поет негайно ж доглянув цю психіку, вивчив її, зрозумів і написав перший російський реалістичний роман – роман, що крім нев’янучої краси має для нас ціну історичного документа, більш точно й правдиво малює епоху, чим до цього дня відтворюють десятки товстих книг”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)