Прийшов солдатів у село й проситься ночувати до мужика. «Я б тебе пустив, служивий, — говорить мужик, — так у мене весілля заводиться, ніде тобі спати буде». - «Нічого, солдатові скрізь місце!» — «Ну, ступай!» Бачить солдат, що у мужика кінь у сани запряжена, і запитує: «Куди, хазяїн, відправляєшся?» — « Так, бач, у нас такий заклад: у кого весілля, той і поїдь до чаклуна так вези подарунок! Самий бідний без двадцяти рубльов не відскіпається, а коли багатий, так і п'ятдесяти мало; а не відвезеш подарунка, усе весілля зіпсує!» — «Послухай, хазяїн! Не вози, і так зійде!» Міцно запевнив мужика, той послухався й не поїхав до чаклуна з гостинцями.
Ось почали весілля відіграти, повезли нареченого з невестою закон ухвалювати; їдуть дорогою, а назустріч поїзду бик несеться, так і реве, рогами землю копає. Усі поезжане испугалися, а солдат вусом не мигне: де ні взялася — вискочила з-під нього собака, кинулася на бика й прямо за глотку вчепилася — бик так і гримнувся додолу. Їдуть далі, а назустріч поїзду величезний ведмідь. «Не бійтеся, — кричить солдат, — я худа не допущу!» Знову де ні взялася — вискочила з-під нього собака, кинулася на ведмедя й давай його душити; ведмідь заревів і издох. Минуло те лихо, знову їдуть далі; а назустріч поїзду заєць вискочив і перебіг дорогу трохи не під ногами передньої трійки. Коні зупинилися, хропуть, а з місця не рушають! «Не дурниці, заєць, — крикнув на нього солдат, — ми опосля поговоримо з тобою!» — і негайно весь поїзд легко рушив. Приїхали до церкви благополучно, обвінчали нареченого з невестою й відправилися назад у своє село. Стали до двору під'їжджати, а на воротах чорний ворон сидить так голосно каркає — коня знову стали, жодна з місця не рушить. «Не дурниці, ворон, — крикнув на нього солдат, — ми з тобою опосля поговоримо». Ворон полетів, коня у ворота пішли.
Ось посадили молодих за стіл; гості й родичи свої місця зайняли — як випливає, один по одному; почали їсти, пити, веселитися. А чаклун міцно осердився; гостинців йому не дали, пробував було страхи напускати — і та справа не вигоріла! Ось прийшов сам у хату, шапку не ламає, образам не молиться, чесним людям не кланяється; і говорить солдатові: «Я на тебе сердитий!» — «А за що на мене гніватися? Ні я не займав у тебе, ні ти мені не повинен! Давай-но краще пити так гуляти». - «Давай!» Побрав чаклун зі стола розжолобок пива, налила склянка й підносить солдатові: «Випий, служивий!» Солдат випив — у нього всі зуби у склянку випадали! «Ех, братик, — говорить солдат, — як мені без зубів-те бути? Чим буде сухарі гризти?» Побрав та й кинув зуби у рота — вони знову стали як і раніше. «Ну, тепер я піднесу! Випий-но від мене склянка пива!» Чаклун випив — у нього ока вилізли! Солдат підхопив його ока й закинув невідомо куди. Залишився чаклун на усе життя сліпим і закаявся страхи напускати, над людьми мудрувати; а мужики й баби стали за служивого бога молити.