Жили старий так бабуся; була у них курочка Татарушка. Знесла вона яєчко чорне, строкато й багровисто; поклали вони його у кліті на полицю, на пряменьку на соломку. Кішечка стрибнула, хвостиком махнула, поличку труснула, яєчко расшибла. Старий- Від заплакав, баба зарюмила, хату затопили, двері розчинили, жернова замололи!
Іде баба по воду й говорить дідусеві: «Що, дідусь, плачеш?» — «Не знаєш, донечка, мого горя великого?» — «Яке у тебе горі?» — « У мене була єдина курочка Татарушечка, знесла одне мені яєчко — чорне, строкато й багровисто; кішечка стрибнула, хвостиком махнула, поличку труснула, яєчко расшибла; я заплакав, баба зарюмила, хату затопили, двері розчинили, жернова замололи!»
Початку баба із суму цебра колоти. Приходить дячок, запитує: «Що ти, дідусь, плачеш?» — «Ти не знаєш мого горя великого?» — «Яке твоє горе велике?» — «Ось адже була у мене єдина курочка Татарушечка, знесла яєчко. чорно, строкато й багровисто; кішечка стрибнула, хвостиком махнула, поличку труснула, яєчко расшибла; я-те заплакав, баба зарюмила, хату затопили, двері розчинили, жернова замололи, баба йшла за водою, стала цебра колоти».
Дячок побіг і початків із суму дедушкиной дзвона бити. Біжить диякон: «Що ти, дурень, робиш, дзвона б'єш?» Дячок говорить: «Ти не знаєш нашого горя великого! Ось отут у дідуся була єдина курочка Татарушечка, знесла вона яєчко чорне, строкато й багровисто; кішечка стрибнула, хвостиком махнула, поличку труснула, яєчко расшибла; старий - від заплакав, баба-те зарюмила, хату затопили, двері розчинили, жернова замололи; баба йшла за водою, стала цебра колоти, а я дзвона б'ю!» А диякон говорить: «Я с горя дедушкина всі книги порву!»
Іде піп, підходить уводити, увести до ладу дячкові: «Що, дячок, робиш?» — «Ти, панотець, не бай, не говори — ти не знаєш нашого горя великого! У дідуся була єдина курочка Татарушечка, знесла вона яєчко чорне, строкато й багровисто; кішечка стрибнула, хвостиком махнула, поличку труснула, яєчко расшибла; старий - від заплакав, баба зарюмила, хату затопили, двері розчинили, жернова замололи; баба йшла за водою, стала цебра, колоти, я дзвона б'ю, а батько диякон книги рве!»
Почав піп їх лупити, скільки влізе: дячка-те дрюком, диякона-те — вязиной! Піп був розумний. Та казці кінець.