Не знаю де й у якій стороні жив-був один бідний мужик. У нього був син Титушка. Батько поїхав раз у місто на базар биків продати, а кінь молоду купити, а баба рядна наткала: «Може бути, там, старий, продасте заодно. Там аршин двадцять
П'ять». А Титушка говорить: «Батя, побери мене із собою, я ніколи не був у Вороніжу».
Він його й побрав. Приїхали вони у Вороніж на базар. Батько говорить: «Ну, Титушка, сиди отут, дивися, як би шахраї не віднесли, на рядно сядь, а я піду у трактир, зараз прийду».
Коли батько пішов, а шахрай підійшов, побачив, що вони биків приїхали продавати, і бачить рядно під ним. Підходить якась жінка: «Милочек, дуже у мене печія, дай сердечничек посмокчу». Титушка говорить: «Сси, сси, будь ласка, мені що!»
Так сам піднявся подивитися, як це вона ссати буде. А шахрай з-під нього рядно й украв. Він оглянувся, уже рядна немає. Батько прийшов: «Де рядно?» — «А я почім знаю».- «Так це шахраї віднесли!»
Стали биків продавати. Продав дід биків. «Ну, - говорить, - Титушка, тримай так дивися, а я піду коня подивлюся підходящу».
Та пішов. Відійшов недалеко, шахрай його наганяє: «Давай шапками поміняємося». Старий подивився. Його гарна, шахрая - те, а старикова — уся пластівцями пішла. Побрав проміняв. Двадцять копійок додав. Побрав.
Шахрай прибігає до візка: «Титушка, батько подгадал кінь гарну, молоду, так грошей не вистачило. Давай грошей, ось шапка його».- «На».
Батько приходить: «Давай гроші».- «Які гроші?» — « Як які?» — «Так ти людину надсилав!»
Батько схопив сина бити. Схопив дугу, розмахнувся одним кінцем, а іншим себе по потилиці! Подумав на Титушку. Рассерчал: «Іди, такий-сякий, знадвору геть!» — «Так по які ж пор твій двір?» — «Геть, геть, з базару геть!»
Підходить уводити, увести до ладу Титушке баба: «Здорово, парубок. Ай ти мене не знаєш? Я матері твоєї рідна сестра; підемо, погріємося».
Привела його у порожню хату: «Роздягайся. Знімай кожух, шапку, валянки, сідай на лежанку». Приходить хлопець років сімнадцяти. Вона йому й говорить: «Геть, дивися, брат із села приїхав. Сходь у крамницю, побери оселедця».- «Так холодно дуже».- «Одягни Титушкину шапку».
Він одяг і пішов.
Входить дівчина: «Що це, — говорить, - Гришки немає?» — «Так піди подивися, де він».- «Так холодно разу мши-те йти».- «Так одягни Титушкини валянки».
Та та пішла. Посиділи-Посиділи. Ні той, ні іншої не йде. Кого ж послати? Треба самої йти. Одягла Титуш-Кин кожух і пішла. Входить мужик з балалайкою. Сіл на крамницю й давай відіграти й присуджувати: «Ех, Тит, ти мій Тит, іди, поки не біт». Розмахнувся так цоп його! Цей підхопився так бігти. Біжить-Біжить, назустріч візник, прямо йому голоблею у рота і збив! Він на базар, батько шукає, побачив його, скоріше у халат загорнув і поїхав додому.
Баба запитує: «Ну як, Тит, у Вороніжу?» — «Не дай тобі бог, не приведи владика, там одні роззяви живуть! Коли я біг, один мені голоблею у рота заїхав».
З тих пір ні ми, ні Тит у Вороніжу не бували.